Розділ 1. Глава 7: Останній маршрут Максимуса

Напівтемні зали легендарного київського кібер-центру «CyberZone», захованого у глибоких підвалах під Бессарабською площею, дихали своєю особливою, закритою культурою. Тут не було випадкових людей. Стіни цього культового місця, де виросло не одне покоління столичних хакерів, замість картин були оздоблені неоновим підсвічуванням та розкритими материнськими платами. На великих моніторах транслювалися живі коди міжнародних хакерських змагань та графіки мережевих атак. Навколо вирував натовп чистокровних гіків, адмінів та кодерів у безформних худі: хтось запекло сперечався про Kubernetes під крафтове пиво, хтось обговорював останні витоки баз даних, повністю ігноруючи реальність за межами підвалу.

За кутовим столом сидів Ігор. Його прокурорська впевненість, яка ще вранці здавалася монолітом, тепер повільно розчинялася в алкогольних парах. Перед ним стояла вже третя порожня склянка з-під міцного лонг-айленду. Розчарування та лють випалювали мізки — корпоративний токен заблоковано, доступ до ядра закритий, а колишній статус провідного інженера «Олімпу» перетворився на попіл.

У цей момент до залу зайшли хлопці з його колишньої зміни — адміни середньої ланки, які щойно здали черговий деплой. Побачивши звільненого мажора, вони підсіли поруч, але замість співчуття в повітрі миттєво повисла та сама щира, соковита колегіальна зловтіха.

— Ну що, Максимусе, злетів твій пріоритетний потік? — єхидно кинув один із мережевиків, замовляючи коктейль «Kernel Panic». — Кажуть, Кабінетний Зевс особисто виписав тобі вовчий квиток. Нам, звісно, байдуже на офісні розборки, комп’ютери — наш єдиний бог, але твій егоїзм сьогодні таки отримав залізобетонний ребут.

— Заваліть хало, ламери, — огризнувся Ігор. Його мізки під дією вжитого алкоголю ще намагалися мислити логічно, прораховуючи варіанти, але внутрішня образа вимагала негайно залишити цей сектор. — Мій дядько завтра зробить один дзвінок — і я повернуся на тридцятий поверх, а ви так і будете все життя папір у принтер заправляти.

Він важко підвівся, схопив зі столу ключі від своєї новенької спортивної тачки і впевнено попрямував до виходу.

— Ігорю, гальмуй! Ти ж лика не в’яжеш! — гукнув Андрій, який якраз заходив до залу. — Не сідай за кермо, залишай тачку на парковці, бо в місті зараз штормить!

Але мажор лише зневажливо хмикнув, демонстративно зачинивши за собою двері закладу.

Спорткар з виском гальм вискочив на нічну трасу і полетів у бік Либідської. Ігор увімкнув музику на повну, свято вірячи, що нічне місто належить тільки йому. Але раптово прямо всередині довгого, глухого автомобільного тунелю, де повітря було важким і сизим від вихлопних газів, перед його капотом різко спалахнули яскраві червоно-сині проблискові маячки.

Мобільний екіпаж контролю обрав саме це стратегічне місце — у замкненому просторі тунелю автівки примусово скидали швидкість, перетворюючись на легку здобич. Хоча дим від відпрацьованого палива тут стояв стовпом, а чадний газ виїдав очі, патрульні та бійці ВСП свідомо тримали цей перекритий конусами сектор, знаючи, що нічний улов тут завжди залізобетонно найкращий у місті.

Ігор судомно вдарив по гальмах. До машини, кашляючи від важкого смогу, підійшов офіцер поліції, тримаючи руку на кобурі, а за його спиною похмурими тінями стояли двоє озброєних бійців ВСП у камуфляжі та представник ТЦК з планшетом у руках.

— Доброї ночі. Плановий мобільний контроль, — сухо промовив поліцейський, пильно вдивляючись у червоні очі водія через опущене скло. — Ваші документи, будь ласка. Вийдіть з машини, у нас є незаперечна підозра, що ви перебуваєте в стані алкогольного сп'яніння.

— Ви хоч знаєте, чий я племінник?! — викликаюче крикнув Ігор, задихаючись від чаду в салоні й намагаючись увімкнути свій звичний блат. — Мій дядько — Керівник обласної прокуратури! Я зараз один дзвінок зроблю, і ви завтра всі в мене поїдете на службу в найзачуханіший район під кордоном! У Радехів чи Радивилів пішки марширувати будете, у саму глушину, де вас місцеві вовки зжеруть, а дядько мій особисто кожну вашу зміну перевірятиме! Чого ви взагалі в цьому гнилому тунелі встали, димом дихаєте як невдахи нещасні?! Нормальні патрулі на чистих проспектах стоять, а вас сюди як непотріб злили!

Але емоції та алкоголь зіграли з ним злий жарт — у Києві всередині загазованого тунелю телефонне право обласного рівня не спрацювало. Поліцейський холоднокровно дістав Драгер і склав протокол за статтею 130 за керування у нетверезому стані. Поки викликаний евакуатор, гримячи ланцюгами, повільно зачіпляв за колеса новенький мажорський спорткар, представник ТЦК спокійно вбив прізвище Ігоря в базу даних «Оберіг».

Екран планшета тривожно блимнув червоним статусом: «Державне бронювання: АНУЛЬОВАНО сьогодні. Статус: Підлягає мобілізації».

Військовий патруль ВСП крокнув ближче, перекриваючи мажору будь-який шлях до втечі. Представник ТЦК хитро посміхнувся, дістав паперовий бланк і під підпис вручив блідому як смерть Ігорю «Максимусу» бойову повістку на відправку в навчальний центр піхоти. Закон збереження енергії закрив цей кадровий лог намертво: де з одного краю вибуло — там з іншого прибуло!