Розділ 1. Глава 5: Де з одного краю вибуло — там з іншого прибуло!

У всесвіті завжди діє один невідворотний закон: якщо в одному місці щось убуває, в іншому — обов’язково прибуде. Великі системи завжди прагнуть балансу, і Корпорація «Олімп» не була винятком. Це був передостанній день Ігоря в компанії, але сам мажор про свій близький кадровий крах навіть не здогадувався.

Для сисадмінів третього поверху компи були єдиним всесвітом. Вони були фанатично закохані в залізо, бачили світ через матриці терміналів, а сім'я та побут для цієї касти залишалися другорядними клопотами. Які б сварки чи суперечки не спалахували всередині відділу, хакерів завжди об’єднувало спільне коріння коду — своїх на поталу адміністрації вони ніколи не здавали. Хлопці з команди давно знали специфічну натуру Ігоря і намагалися зайвий раз із ним не перетинатися, керуючись життєвим правилом, як то кажуть: не чіпай гі..но — не смердітиме! Його пихатість досі терпіли суто через хакерську солідарність, що лише підживлювало сліпу впевненість мажора у власній безкарності. Аж поки його наглість не виплеснулася через край, прописуючи фінальну, фатальну крапку в кар'єрі.

Заліт стався під час перерви в лаунж-зоні третього поверху, біля кавомашини. Ігор, одягнений за останньою міською модою, розвалився на шкіряному дивану, демонстративно закинувши ногу на ногу. Молоденька, скромна прибиральниця, яка саме протирала скляні перегородки, тихо попросила мажора трохи підняти кросівок, аби витерти мармур. У відповідь Ігор зверхньо обізвав дівчину, грубо швиргонув у її візок брудне горнятко і нахабно кинув: «Іди мий підлогу в кабінеті нашого Кабінетного Зевса, а від мене відійди, ламерка нещасна!».

Коли провідний системщик Андрій підійшов забрати своє еспресо, мажор навіть не подумав замовкнути. Навпаки, він викликаюче посміхнувся і видав усе прямо в очі своєму шефу, не приглушуючи голосу:
— Ну що, Андрюхо, знову на п'ятихвилинках нагорі віддувався? Твої застарілі шаблони гальмують систему. Твій «Прометей» ледь дихає, а мені набридло закривати твої косяки на низькому рівні. Нам просто треба міняти архітектуру, а не слухати казки з тридцятого поверху. Мій дядько натякнув, що скоро в обласній прокуратурі все порішають, так що мені на вашу субординацію плювати!

Перелякана прибиральниця в сльозах побігла коридором шукати захисту і відразу натрапила на завідувачку господарської частини — Ірину Володимирівну. Ставна, сувора жінка з величезною гідністю вислухала дівчину й рішучим кроком рушила до лаунж-зони, заставши фінал цієї сцени, коли Ігор голосно реготав: «Та що мені ваша завгоспша, хай спробує хоч слово ляпнути!».

Образа людської гідності та відкрита зневага переповнили чашу терпіння. Ірина Володимирівна, тримаючи заплакану дівчину під руку, на чистих емоціях піднялася прямо на тридцятий поверх, зайшла до кабінету Генерального Директора і з порога вивалила Сергію Олександровичу все, що цей львівський мажор дозволяє собі на поверхах.

Жіночі сльози приниженої прибиральниці та обурення авторитетної завгоспші подіяли на Генерального як безжальний детонатор. Крижана лють миттєво випалила залишки директорського терпіння. Образити беззахисну людину і зверхньо плювати на етикет компанії — це був вирок. Емоції пересилили будь-які регламенти: Сергій Олександрович одним ударом по панелі зв'язку викликав кадри, наказав негайно підготувати наказ на звільнення, заблокувати токен мажора і скасувати його державну броню. Незамінних немає. І всесильний дядько-прокурор у вже нічим не зарадить!

А в цей самий день на першу платформу київського вокзалу, важко віддуваючись парами, повільно заповзав поїзд «Рахів – Київ».

З тамбура на розпечений столичний перон впевнено ступила Гуцулка Ксеня. В її руках була стара валіза з Рахівщини, а на плечах — дві важкі торби від односельчан, які знесло їй заможне село Кваси. Ксеня поправила ремінь наплічника, заплющила очі від яскравого міського сонця і глибоко вдихнула галасливе київське повітря. Вона була наповнена чистим карпатським Світлом, спокоєм полонин та тією самою залізобетонною честю громади. Ксеня міцно стиснула в кишені рекомендаційний лист від Ректора й попрямувала до метро «Вокзальна».

Закон збереження енергії вже запустив свій невідворотний маятник: де з одного краю вибуло — там з іншого прибуло! Олімп уже виштовхував гниле нутро мажора Ігоря, аби звільнити місце на третьому поверсі для чистого, низькорівневого Грааля нашої Гуцулки Ксені, про яке вона навіть не здогадувалась. Закони всесвіту діють в автоматичному режимі і не залежать від бажань чи волі кожного з нас....