Розділ 1. Глава 2: Мило для Марсіка

Андрій ішов коридором тридцятого поверху, відчуваючи, як сорочка липне до спини від нервового поту. Його, звичайного сисадміна середньої ланки, який відповідав за сервер «Прометей», викликав сам Громовержець. Позачергова нарада означала лише одне — нагорі палав вогонь. А коли Шеф зачинявся в кабінеті й просив Марину нікого не впускати, це не обіцяло нічого доброго.

На повороті біля ліфтів Андрій ледь не влетів у пластиковий візок із побутовою хімією. Ірина Володимирівна, завідувачка господарської частини, якраз розпікала прибиральницю за погано вимитий глянцевий куток мармурової підлоги, і тільки їй було відомо, чому вона не долюблювала шефа системних адміністраторів середньої ланки. Вона була жінкою як кажуть в тілі, але трималася з величезною гідністю. Її уніформа — дорогий, якісний фірмовий спецодяг — відразу підкреслював її особливий статус. Ірина Володимирівна була головною пліткарою Олімпу, розумною і проникливою. До неї вся інформація завжди стікалася в першу чергу. 

Побачивши блідого Андрія, вона раптово замовкла. Її рука звично пірнула в глибоку кишеню робочого халата, і сисадмін навіть не встиг зреагувати, як у його долоню прилетіло щось важке й слизьке.

— На, Марсік, тримай! Може пригодиться?! І кинула милу єхидну посмішку.

Не чекаючи відповіді, завідувачка господарства розвернулася. Її повна, але ставна фігура величним кроком рушила далі по коридору, а підбори чітко зацокали по мармуру.

Андрій розтиснув кулак вже біля самих дверей кабінету Генерального, коли Ірина Володимирівна помітно віддалилася. На долоні лежав грубий, брудно-жовтий брусок звичайного господарського мила «72%». Натяк дійшов до мізків із запізненням, як важкий обух: Ірина Володимирівна надто добре знала, що головне місце офіційних пригод і потенційного кадрового травматизму перед важкою розмовою з Громовержцем краще змастити заздалегідь.

У кабінеті вже сиділи бліді колеги: Oрест із безпеки, якого в офісі кликали Цербером, фінансист Нестор на прізвисько Кощій, а також керівник юридичного відділу корпорації — Марк Соломонович. Сивий, мудрий єврей спокійно поправляв окуляри, до чиєї специфічної манери грасувати літери в офісі вже давно всі звикли. Громовержець зустрів їх крижаним мовчанням.

— Стовідсоткова диверсія, — коротко кинув Сергій Олександрович, не підводячись із крісла. — Захист Афіни пройшли надто легко. Наш внутрішній триєдиний ресурс «Пангея» на сервері Посейдона зараз ізольований. Якщо ми втратимо фінансовий двигун та базу таємниць, до завтра «Олімп» перестане існувати. Хтось злив внутрішні протоколи доступу.

Він повільно перевів погляд на присутніх, а потім добродушно, в тон старого юриста, запитав:
— Марку Соломоновичу, ви такі готуєте документи про порушення комерційної таємниці та NDA для нашого шпигуна?

Марк Соломонович хитро посміхнувся в сиві вуса і звично, з абсолютною залізобетонною впевненістю відповів:
— Сеггію Олексангович, такі-да. Все вже повністю сфогмовано і чекає лише на ваш підпис.

Сергій Олександрович кивнув і знову став суворим:
— Моя підозра, що криса сидить не серед планктону. Вона тут, у цій кімнаті, або дуже близько до Ради директорів. Андрію, твій «Прометей» має кинути прямий фізичний кабель до «Посейдона» в обхід Wi-Fi, бо повітря повністю перехоплене хакерами. Мені потрібен чистий зв'язок. Давай звіт, що у вас показує мережа.

Андрій тремтячими руками відкрив ноутбук, підключився до термінала Прометея і ввів команду перевірки сусідніх пристроїв: ip neigh show.

Екран монітора оновився. Марсік вдивився в рядки тексту, і в цей момент його серце пішло в п'яти. Замість стандартного кабельного підключення чистих серверів Олімпу, система видала абсолютно чужу, невідому Mac-адресу, яка вже качала гігабайти зашифрованого трафіку з їхнього секретного сейфу...