Корпорація "Лють"

У динаміку смартфона пролунала мелодійна трель...

— «Корпорація Лють», чим можу допомогти?

— Я хотів би... Кажуть, що у вас...

— З вами погано вчинили та ви хочете створити їм маленькі неприємності?

— Мабуть… Так! 

— Будь ласка, опишіть що з вами відбувається, якомога докладніше. Не соромтеся, говоріть як є.

— Мій колега, Георгій, несправедливо отримав посаду, я багато років працював, його підвищили через півроку. Він мій сусід, я його на цю роботу влаштував, в одному домі живемо. Я хотів… 

— Чудово. Можу запропонувати наш покращений пакет «Дістав+»: перфоратор 12 годин на день – включно з вихідними, падіння кульок і подальше їх катання по підлозі, гучний гавкіт собак, скрипіння ліжка 5 хвилин о шостій ранку, кожна додаткова хвилина оплачується окремо. Крики, сварки, скандали по 30 хвилин через день із можливістю продовжити. Гучні гулянки п'ятницями + бонусом 10 дзвінків від колекторів на мобільний.

— Я навіть не знаю...

— Погоджуйтеся, у нас тільки цього місяця знижка 30%. Я вам персональну знижку 10% зроблю, якщо погодитеся купити протягом хвилини. Можемо оформити безготівково, якщо хочете, або з вашої картки Іван Сергійович.

— А звідки ви знаєте...

— Ми знаємо все, навіть адресу об'єкта, не турбуйтеся, все буде в найкращому вигляді.

***

— Коли він уже заткнеться?! Перфоратор п'ятий час довбає. Що вони там півроку роблять? За цей час хату у швейцарський сир просвердлити можна, кожну стіну в порошок стерти. Руки в них із дупи, чи що? — обурювався Павло. — Слухай, я цьому козлу вже скільки разів говорив, а він мені, що у відповідь? 

Та ми нічого, та ось тільки кілька разів, усі роблять і ми робимо. Якщо ще раз у вихідний день почую довбаний перфоратор, всі колеса проб'ю сучому сину.

— Заспокойся, ми рідко вдома буваємо, уяви, як пенсіонерам і дітям весь день слухати, — заспокоювала дружина.

— Я про що, потрібно вживати якихось заходів!

— Перфоратор — ще добре, а як меблі починають рухати ввечері по 4 години, куди вони їх рухають, у наших квартирах шафа, диван, стіл, стілець і все, – місця немає. Де вони меблі розгортають, не уявляю, — Маша сама, не помічаючи цього, почала заводитися. 

— Психи чортові! А ліжко, не можуть пружини поправити півроку, щоразу до будильника прокидаюся. 

— Псина їхня тупа...

— Та й самі вони не кращі, орту постійно. Слухай. Я більше так не можу, з'їдьмо? — запропонував Павло.

— Куди з'їдемо, у мене тут робота недалеко, малому в садок ходити треба.

— Давай поблизу підберемо.

— Ага, знову ремонт робити, уявляєш скільки часу піде на переїзд. Ти в курсі, що один переїзд за емоційним навантаженням дорівнює двом пожежам?!

— Тоді я його просто вб'ю.

— Не треба, давай я тобі краще зеленого чаю заварю, кажуть, нерви заспокоює.

***

Яскравий місяць завис над багатоповерхівкою, трохи нахилившись, немов бажаючи роздивитися, чи всі заснули. Будинок, занурений у хитку темряву, не спав. У когось голосно працював телевізор, скиглив не вигуляний пес, хтось голосно кричав, чи то з радості, чи то з горя. Не спав і Петро, обдумуючи свій план помсти. Маленька стрілка китайського настінного годинника зупинилася на цифрі 55, велика майже досягла цифри 3.

Над стелею щось зашаруділо, складалося враження, що сусід вирішив шліфувати підлогу посеред ночі. Петро здригнувся, він десь читав, о третій годині ночі в людей максимально міцний сон і це найкращий час для дрібних капостей. Шурхотливий звук так само раптово зник, як і з'явився. Петро полежав ще 10 хвилин для повної впевненості. Тихенько встав із ліжка, намагаючись не розбудити дружину й доньку, прокрався навшпиньки в коридор. Тихо натягнув пуховик, зимові чоботи, затиснув у руках ключі, щоб не дзвеніли. Затамувавши подих, Павло відчинив вхідні двері та рибкою виприснув у коридор. Замкнув замок з безшумністю ніндзя, і тільки після цього дозволив собі шумно видихнути.

 Ковзаючою тінню по свіжовибіленій стіні, вийшов у двір, закурив. Поки курив, думав про вічне, про те, що треба зробити. Одного разу йому навіть захотілося кинути цю дурну витівку, повернути назад, тихенько прокрастися в будинок, лягти в тепле ліжко, обійняти дружину. Озирнувшись на всі боки, переконавшись, що навколо нікого немає, Павло швидко відігнав від себе ці зрадницьки боягузливі думки. Швидко знайшов синю коробку, через непорозуміння названу автомобілем, присів біля заднього лівого колеса, обережно вийняв із куртки шило.

— Навіщо ви так, у вас неприємності від цього можуть бути. – Пролунав вкрадливий голос над вухом.

— Я нічого, я тут просто шнурки зав'язував. – Різко підстрибнувши, Павло розвернувся на місці. Серце калатало не милосердно. 

«Які шнурки, що я несу? Хто він, навіщо тут, на поліціянта не схожий, старомодне добре чорне твідове пальто, якісні чорні рукавички з тонкої шкіри, лаковані гостроносі туфлі. Цей пан, по-іншому язик не повертався його назвати, наче зійшов з екрана телевізора або зі сторінок грошової книжки жахів», – промайнуло у свідомості Павла.

Сіре обличчя прибульця невизначеного віку майже повністю приховане тінню, шапки на голові не було, на намащеній гелем і зачесане назад волосся лягав грудневий сніг. Що примітно, сніг не танув, утворюючи на маківці стос.

— Не турбуйтеся, я тут, щоб допомогти. Я ваш консультант із компанії «Ненависть».