2.

Це, мабуть, перша ніч від початку роботи “Корпорації”, коли Мир не може заснути. В програми є побічна дія – тому, хто керує чужими снами постійно хочеться спати. Міцна кава і зелений чай – природні енергетики, які хоч трохи допомагають триматись в тонусі. Однак сьогодні Мир не спить. Все через дивний сеанс з візитівкою в гаманці, що ніяк не полишає його думок. Досі жоден з об'єктів тестування не міг додавати абсолютно нічого. Навіть нова фіча не могла б надати такі можливості. Що це означає? Збій програми, чи, його, Мира сил? 

Ранок увірвався в кімнату надто швидко і несподівано. Не дивно, бо він тільки щойно заснув, перебираючи в голові коди, ситуації і купу риторичних думко-запитань. 

Навіть не випивши кави, Мир мчить в офіс, щоб замість десятків запитів і анкет, що чекають, знову вибрати “Фіолет”. Секретар Аня сумно опускає очі і йде відповідати на листи клієнтів, що давно мали б отримати свої результати. Ну й бог з ними, почекають, а в нього є важливіші справи. Сьогодні Мир не буде використовувати стандартні коди і готові шаблони. Буде креативити. 

Синій світлодіод перестає миготіти, а це означає що з'єднання з об'єктом вже стабільне. Мир створює особливий код…

…Висока брюнетка з фіолетовими пасмами прогулюється по лісовій стежці. Більше тут нікого немає, тільки вона, захід сонця, спів пташок. Мир глибоко вдихає: пряний запах вечірньої роси на пожухлих від пекучого сонця травинках дурманить, нагадує його дитинство і юність в селі у бабусі. Чи не вперше він настільки захопився перевіркою, що крім “картинки” і звуків з'явилися ще й запахи. 

Кремезна чоловіча постать виринає там, де ще не встигли піднятись прим'яті ногами брюнетки травинки. Тихо йде за нею. Незнайомка не реагує, але по тому, як сповільнився її крок, точно відчуває чиюсь присутність. Мир знає, що створений бот з його свідомістю має в кишені ніж. Але, коли він опиняється за спиною незнайомки і вихоплює руку з кишені з вигуком “Стояти!”... в його руках тільки-но зірвана польова квітка, здається, бабуся Мира з віддаленого села на Київщині називала її “Сокиркою”. 

Якби боти могли проявляти емоції, певно, цей би ошелешено застиг, як Мир по ту сторону монітора. А незнайомка мило усміхнулась, забрала квітку і просто пішла далі. 

Error, error, error! – єдине, що світилось в очах Мира, коли він примусово закрив програму. 

Аня з міцним зеленим чаєм, офіс, величезний монітор, стікери з завданнями і справами – все здалось абсолютно сірим, наче з нього витравили всі кольори. Я і всі почуття і думки Мира. 

До пізнього вечора він безцільно розглядав коди, налаштування, змінював режими, версії своєї “XNP”, яка досі була слухняною, як вишколена німецька вівчарка, і робила тільки те, що їй наказують. Зараз Мир відчував себе так, наче ця вівчарка раптово розвернулась і вкусила його, свого ж таки власника, якого обожнювала скільки років, за руку. Або навіть не вкусила, а взагалі повисла своїми міцними щелепами на пошматованій кисті.

Йдучи з офісу, Мир кинув на стіл Ані, яка стомлено усміхнулась йому, стікер з ніком “Фіолет” і припискою: “Знайти всю інформацію по об'єкту”.