Корпорація "Чисті спогади"

– Давненько такої бурі не було! – бурмотів Максим, заледве утримуючи штурвал. Яхту кидало вліво і вправо,блискавки прорізали небо, освітлюючи на коротку мить все довкола. Дивно, але морська поверхня  через вікно виглядала  рівною, глянцевою, хоча яхта швидко пливла вперед. Здавалося, що вона летить над хвилями, не торкаючись їх! Максим, пильно вглядаючись у темряву, торкнувся пальцями скла – воно дрижало і злегка обпікало пальці.

– Спущусь вниз, погляну, чи все в порядку, – гукнув він до когось в темряву. Раптом небо спалахнуло сотнями блискавок, крізь гуркіт грому почувся металічний скрегіт, дивний дзенькіт,  невидима хвиля вдарила в груди і…

– Ня-я-яв!Н-я-яяяв! – Великий рудий кіт влігся на груди, наполегливо терся об підборіддя, кліпаючи зеленими очима. Максим чхнув і остаточно прокинувся.

–  Сон, знову… Але ж, який реальний! Дякую за пробудження, Рею!

   Кіт Рей вигнув спину і м’яко стрибнув на підлогу, скоро нетерпляче нявкання почулося з кухні.

– Вже йду, зачекай, ото голодний!

   Дзень, дзень – дзеленчали червоні кульки, падаючи в металеву миску. Кіт жадібно ковтав їх, примруживши очі від задоволення. Максим на секунду завмер – дзенькіт корму відбивався у вухах неприємними металевими нотками і, здавалося, проникав в самісіньку середину мозку. Так, про такі спонтанні прояви епізодів сенсорної пам’яті його попереджали в клініці. Що ж – все минеться за місяць, тільки потрібно дотримуватися інструкції. Де ж вона? Ага, тут. Краще прикріпити її магнітиками на холодильник, щоб була перед очима – готово! Пластикова карта ефектно виділялася білим сяйвом на сірому фоні холодильника.

 Пам’ятка  

1. Один раз в тиждень відвідувати консультанта клініки.
2. Приймати призначений препарат згідно інструкції.
3. Протягом місяця уникати поїздок залізничним транспортом та авто.
4. Прогулянка на свіжому повітрі не менше двох годин в день.

У випадку появи незвичних симптомів - телефонувати за вказаним  номером .

   Максим відчинив шафку, випив пігулку, поглянув в дзеркало – довгий шрам червонів на лобі і легко пульсував. Це – неприємний наслідок ремонту в будинку, куди чоловік нещодавно переїхав. Причини травмування він пригадати не міг, та й особливо не хотів. Нагадування в смартфоні: зустріч з консультантом сьогодні о 17.00.

  Робочий день видався напруженим, редактор вимагав статтю вже «на вчора». Максим старався з усіх сил – хотів зарекомендувати себе на новій роботі з кращої сторони. Фу-у-ух, нарешті встиг!

   Смартфон знову нагадав про зустріч (вже четверта, остання) – треба йти.

– Всім – доброго вечора! – Хлопець поспішав, на ходу застібуючи куртку, плечем натиснув двері, і – гаряча кава щедро зросила його обличчя та одяг! Дівчина тихо зойкнула, кілька темних краплин швидко всмоктувались у її світлу куртку.

– Вибач... – Слова синхронно злетіли в обох з вуст.

– Нічого… Пральна машина творить дива … – Дівчина відкрила сумочку, витягла серветки, протягла одну. – Візьми!

– Дякую. Може, дозволиш пригостити кавою? – Максим сам не зрозумів, як ці слова зірвалися з його вуст, начебто поспішав – і от…

   Дівчина усміхнулася, її погляд потеплішав.

– Не відмовлюся, – протягнула руку: – Марія.

– Максим. – Руки зустрілися і на мить хлопець відчув різкий головний біль. – Ходімо. Тут неподалік є кафе «Смай…»

– «…лик», - Марія засміялась. – Дуже хороший заклад!

   Смартфон нагадав про зустріч втретє. Максим спинився на хвильку:

– Я, я…, – почервонів, не знаючи, як пояснити, що його пропозиція щодо кави зараз, ну, зовсім недоречна.

– Розумію – якось іншим разом?

– Так, - полегшено видихнув Максим. – Іншим разом, точно…

   Клініка була за містом – тридцять хвилин пішки, хороший щоденний бонус до двогодинної прогулянки. Знайомий  сірий фасад, кілька диванчиків у прохолодному білосніжному фойє, величезний акваріум, тихе дзюрчання фонтана в кутку. Електронне табло годинника висвітлювало час: 16.49. Адміністратор – серйозна дівчина, швидко пробігла пальцями по клавіатурі.

– Ваша зустріч запланована сьогодні о 17.00. Лідія Миколаївна зустрінеться з вами  через десять хвилин. – Принтер з легким шумом проковтнув сірий аркуш і за кілька секунд Максим отримав теплий лист з свіжонадрукованими стандартними питаннями. – Будь-ласка, заповніть анкету.

  Перше, друге, третє запитання… Відповіді  –  пусті квадратики – «так», «ні», можна просто поставити позначку. Восьме запитання: «Чи викликають деякі обставини, речі, у вас відчуття чогось вже давно знайомого?». Погляд Максима впав на пляму від розлитої кави: «Авжеж, таке буде не просто забути, ще й домовилися піти на каву». Швидким рухом проставив «Ні».

«9. Чи виникають у вас сновидіння, що повторюються і мають реалістичний характер? Якщо, так, то коротко опишіть їхній зміст.»