Короткометражка №4

Він вже чув про це місце. Від декотрих своїх відвідувачів. В основному від юних та досить активних. Вони починали свій ранок в його домівці, заряджаючи відпочилі за ніч тіла кавовою енергією. За вікном їх незмінно чекали велосипеди, неважливо яка була погода, вони були вірні своїм господарям – очікували поки ті завершать ранкову трапезу та осідлають їх. А потім – вулиці, парки, сквери. Сталеві коні нечутно гарцювали за вікном кав’ярні.

Він чув про це місце, в яке після прогулянки обов’язково хотілося зазирнути, особливо у вихідний. Там можна було підкріпитися чимось «етаким». Можливо, навіть не зовсім корисним, але занадто смачним.

Це чарівне місце сьогодні йому … наснилося. Він був одним із тих, хто жив там. На літньому майданчику, під великою яскравою парасолею.  На нього сипалися крихти з картоплі-фрі, шматочки сиру з бургерів, і їх одразу ж змітали спритні горобці. Маленькими дзьобами вони тягнули пухкі картопляні діпи з паперової коробки. Примудрялися відкусити шматочки нагетсів, поки за столом розмовляли, і навіть не помічали, як серед білого дня відбувається крадіжка. Тут було шумно. В його кав’ярні теж не тихо, але тут було по-особливому. Все навкруги гомоніло, голоси перепліталися. Хтось кричав про вільну касу. Люди пересувалися швидко, черга не стояла на місці, а змійкою рухалася вперед, та вона ніколи не закінчувалася, бо ззаду примикали нові відвідувачі. Потяг з безкінечними вагончиками. Метушня зовсім не напружувала. Вона була живою та рухливою. Діти відкривали хепі-міли і діставали нові іграшки. Ріжки з морозивом постійно висіли у повітрі, і нова пара рук підхоплювала їх та несла далі.

Несподівано на нього опустився пластиковий прозорий стакан з апельсиновим соком та великий паперовий з колою. Дві пари татуйованих рук. Їхні володарі наввипередки, сміючись, тягнули тонкі шматочки картоплі з однієї упаковки та опускали в кисло-солодкий соус. За їхніми спинами відпочивали скейти. Стрункі ноги в коротких шортах були закинуті на міцні, обтягнуті спортивними штанами, стегна. В їх кав’ярні так не сиділи. Та в цьому нахабному розслабленні щось було. Пара годувала одне одного. Соус капав на нього, саме так він і дізнався, що той кисло-солодкий. Під чорними блейзерами розвивалося волосся. У дівчини воно було довгим та світлим. Горобці почали нагло стрибати по столу і красти шматочки бургерів. Ніякі рухи рукам не могли їх зупинити, тому довелося змиритися та ділитися з цими нахабами. Картопля була з’їдена разом. Бургери також. Горобці не хотіли лише колу та сік. Пара голосно втягувала напої через трубочку. Хто швидше та хто голосніше. І ніхто не звертав на це уваги. Це було невимушено та весело. Обід скінчився, час їхати. Дівчина обережно витерла стіл серветкою. Хлопець відніс тацю. Вони схопили скейти і обійнявшись, пішли вздовж набережної. Потім опустили «коней» і помчали наввипередки. Стіл №5 посміхався їм у слід. Зараз він прокинеться і все розповість Люсі.