Короткометражка №2

Володар світу кинув на нього чорні рукавички та розхлябано плюхнувся на плетений стілець. Зігнув праву ногу, припідняв її  і зовнішнім боком стопи вперся об протилежне коліно. Розкинув руки в сторони і розслаблено відкинувся на спинку. Коротке світле волосся, вузькі сині очі. Спочатку здалося, ніби він мружиться,  але ні – такий розріз. Трохи хитрі, проймаючі, грайливі. Улюбленець долі. Верхні ґудзики сорочки розстебнуті. Рукава закочені трохи нижче ліктя. На білій тканині видніються коричневі плями. Нечепура, а корчить тут із себе. Стіл загарчав. Обранець долі випрямив спину і опустив на нього свої міцні долоні, привертаючи увагу офіціантів. На кінчиках пальців були такі ж коричневі плями. Поки він робив замовлення, стіл принюхувався. Знайомий та рідний запах. Рідко хто пив тут каву без кориці. Але щоб ось так, прямо на пальцях, такого він ще не бачив. Він придивився. Білі крапки на синіх джинсах, знизу на сорочці маленькі чорні цятки. Впізнав: біле – борошно, чорні цятки – застиглий гарячий шоколад. Пальці правої руки, що бігали по стільниці, пахли ще й заварним кремом.

Хлопець помітив залишки кориці на своїх пальцях і струсив їх на стіл. Потім нагнувся і подув на них. Кавове дихання здуло коричневі крупинки і він знову недбало відкинувся на спинку стільця, очікуючи на замовлення.

Чотири фірмові десерти. А з вигляду худорлявий. Стіл №5 вбирав запахи свого гостя. Той у свою чергу задумливо водив рукою по сірій стільниці. Примружені очі дивилися у вікно. Його не цікавили ані інші відвідувачі, ані персонал. Він просто чекав своє замовлення. Палець ткнувся в зморшку на дерев’яній поверхні: довгу, глибоку. Вона злегка дряпала. Він взяв цукор і відсипав трохи на стіл, заповнюючи тонку щілину. Стіл здивувався, а зморшка, залишена кілька років тому, розгладилася. Стіл по-іншому подивився на дивного гостя. Високі вольові вилиці, усміхнені губи. В розслаблених рухах відчувалася впевненість та стриманість. Він терпляче чекав. І от перед ним опустилися чотири тарілки з десертами і горнятко кави. Він повільно підніс напій до губ і вдихнув. Повільні ковтки, навіть стіл завмер від задоволення. Час зупинився. Сині очі роздивлялися десерти. Фірмові витвори мистецтва.

Чотири старинних сімейних рецепти. Він допив каву, зробив ковток води та ідеально відрізав шматочок абрикосового кексу. Потім був шматочок пирога з міксом чотирьох видів сиру. За ним – фірмове тірамісу. І на завершення – -  обліпиховий чізкейк. Всього по шматочку. Чотири різних смаки. І кожен мав свою таємницю. Хитрі очі загорілися, хлопець підскочив і почав швидко збиратися. Десерти йому загорнули з собою. Стіл зітхнув, бо гість став йому подобатися.

І він повернувся. Наступного ранку. Перші відвідувачі ще прокидалися над своїми чашками. Він збуджено влетів у кав’ярню і на стіл опустилися чотири картонні коробки, перев’язані стрічками. Незнайомець зірвав їх і всі побачили чотири фірмових десерти. Люсі привела шеф-кухара. Той з цікавістю роздивлявся кулінарні витвори, як один схожі на вчорашні. Потім взяв ніж та виделку і спробував. Очі кухара нічого не виражали, він лише куштував один десерт і переходив до іншого. Незнайомець посміхався синіми примруженими очима. Шеф-кухар закінчив дегустацію і нічого не кажучи, пішов до кухні. Стіл і Люсі занервували, а незнайомець лише розхлябано опустився на стілець і став чекати. Шеф-кухар знову вийшов. Улюбленець долі встав назустріч і на його шию опустився білий фартух. Примружені очі посміхалися ще більше, він закотив свої рукава і послідкував за шефом, що мовчки зник за дверима кухні.