Знайомство

Невеликий. Всього на чотири персони. Дерев’яний. Різьблені випуклі ніжки міцно впираються в підлогу. Гладка широка стільниця завжди  наполірована до блиску. Сивуватий, від років та ще трішки від моди. Якщо придивитися – видно зморшки: повітряні павутинки від сміху та більш загрубілі борозни від переживань, що проникли в нього глибше, залишивши сліди на згадку. Їх можна нащупати кінчиками пальців і навіть прочитати, як це часто робила його улюблена Люсі.

Жив він в затишній кав’ярні-пекарні, де завжди в повітрі витав  аромат, від якого так і хотілося відкусити шматочок. Навіть вночі. Його житло було особливим. Як тільки хтось відчиняв двері – вороття назад вже не було. Аромат кавових парфумів проникав в найвибагливіші носи, тоненьким невидимим оку вказівним пальцем манив далі, всередину кавової казки, та садив за вільний столик.

Кавові зерна були повсюди. Скляні ємності зберігали коричневі скарби на великих дерев’яних полицях. І коли кришки підіймали, новий запах в той же час злітав у повітря, змішуючись з рештою в кавовому танці. До нього долучалися кориця, кардамон, мускатний горіх. Вся ця суміш кружляла над столиками, заповнюючи кожен куточок. А коли відвідувачі вже йшли додому, аромат непомітно слідував за ними, проникав у відчинені двері і виривався на волю. Хапав за носа того, хто був поруч і тягнув до кав’ярні.

З кухні виносились пухнасті круасани, топлений шоколад лився на цукати, тонке вівсяне печиво розкладалося на тарілки, білосніжне безе ледве стримувалося, аби не злетіти. Імпозантні еклери велично показували шоколадні спинки, а фірмовий Наполеон просто розпирало від гордості. Ніжне тірамісу соромливо і водночас поважно виглядало зі стаканчика, намагаючись ненав’язливо привернути до себе увагу. Та все ж круасани були тут головними. Вони завжди складали гарну партію. Кава по-східному та круасан без начинки. М’який капучіно та танучий мигдальний круасан. Міцний американо зі спеціями та круасан, политий чорним густим шоколадом. Круасани мали здатність пристосовуватися до будь-якого настрою. Підсолодити там, де трохи спохмурніли, або ж додати солоного присмаку, якщо вже надто все солодко.

Він стояв в кутку. Не біля вікна, а трохи далі, біля стіни. Це було ідеальне місце, бо звідси було видно життя краще, ніж зблизька. Він бачив все, що відбувалося за вікном. Та найбільше він любив своє місце за те, що мав змогу спостерігати за життям всередині. За маленькими відрізками, що приходили із зовні. Він збирав їх протягом дня і вечорами розповідав Люсі.

Короткометражки. Яскраві спалахи одного життя. І кожного разу на його обличчі з’являлася нова  зморшка на згадку, а в її потертому блокноті – нова історія з життя незнайомця.