Готи та їхній слід в історії

На початку нашої ери готи почали міграцію зі Скандинавії на південь. Про це йдеться в праці Йордана «Гетика» (551). Звідти компактними групами вони переселяються на узбережжя Балтики в район Гданської затоки, де їх фіксують римські автори — Тацит, Страбон, Пліній Старший і Птоломей. Пізніше готи заселяють територію східної Польщі, західної Білорусі та північно-західної України, формуючи на ній вельбарську археологічну культуру (ІІ—V ст.). Кілька слів про неї.

Для вельбарської культури характерними були невеликі поселення, які займали переважно берегові тераси річок. Вельбарці жили в прямокутних наземних будівлях та напівземлянках, як правило, невеликих розмірів. Конструкція цих будівель — каркасно-плотова, стіни обмащувалися глиною. Займалися вони підсічно-вогневим способом обробітку землі: ділянку лісу викорчовували та випалювали, орали дерев’яним ралом і засівали переважно просом, ячменем та житом. Також розводили рогату худобу. 

Серед поховань характерним явищем для вельбарців була наявність окремих жіночих та дитячих цвинтарів. Небіжчиків ховали в дерев’яних трунах з колод, супроводжуючи поховання особистими прикрасами та деталями одягу. Зброя поряд з покійниками не зустрічається, часом інколи шпори. У похованнях дуже знатних людей ставили бронзовий і глиняний посуд та срібні прикраси.

Серед артефактів, знайдених на поселеннях вельбарців, були браслети-змійки, грушоподібні підвіски, пряжки, срібні намистини, поясні підвіски та посуд. Також особливу увагу слід приділити знайденому ще в ХІХ ст. на Волині наконечнику зі стародавнім рунічним написом. Це так званий ковельський або сошичненський спис. Його датують III ст., а сам напис вважають одним із найдавніших рунічних текстів на зброї. 

У подальшому готи під проводом короля Філімера (170—220) відходять на територію Північного Причорномор'я. Там вони підкорюють місцеві іранські племена спалів, після чого створюють державу під назвою Оюм. Згодом приймають аріанство – єретичну гілку християнства. 

Не виключено, що саме тоді унаслідок розселення готів по різні боки Дніпра відбувається їх поділ на остготів (східних готів) та вестготів (західних готів). Першими правив рід Амалів, другими — рід Балтів. 

Деякі дослідники вважають, що готи насправді були фракійським плем'ям гетів, яке мешкало на Балканах і Придунав'ї. Але, як ми бачимо з вище сказаного, археологічні та писемні дані це заперечують і вказують на прихід готів з півночі. Крім того, гети фіксуються і на території сучасної Швеції. Разом із племенем свеїв вони стали предками шведського народу. Російський історик шведського походження Олександр Вельтман (1800—1870) у праці «Аттіла і Русь» висунув версію, що гети під тиском римлян змушені були на чолі з вождем Одіном переселитися з Балкан на північ до Скандинавії. Там вони і стали готами.

Існує також думка, що черняхівська культура (ІІІ—V ст.), яка розташовувалася у той час на значній території України, була суто готською. Згідно з іншою версією, готи поряд зі сарматами, слов'янами та фракійцями були лише її складовою. І не виключено, що в ній саме вони відігравали домінуючу роль. Адже, захопивши простори півдня України, готи починають експансію на інші території. Про це свідчить знайдений автором цих рядків у селі Дуброва на Львівщині петрогліф готської руни Одал. Не виключено також, що ця земля входила до складу їхньої держави. Тим більше, як зазначалося раніше, місцеві племена бастарнів і карпів під керівництвом готів брали участь у походах на Римську імперію. 

До речі, існує гіпотеза, що готською столицею було місто Данарштадт (місто Донара — бога грому і війни). Воно знаходилося на території сучасного Києва. По іншій версії — на південь від нього. 

За правління короля Германаріха (бл. 265—375) готами було підкорено деякі угро-фінські та слов'янські племена, і їхня держава розширилася. Проте невдовзі вони зазнали поразки від гунів. Ті, розгромивши у 375 р. аланів, що мешкали на Кубані, вторгнулися у володіння готів. За легендою, переказаною Йорданом, у той час Германаріх за зраду наказав прив'язати свою дружину, Сунільду, із племені росомонів, до диких коней і розірвати на частини. Дізнавшись про це, її брати, Сар та Аммій, помстилися за смерть сестри, поранивши короля мечем. Одразу після цього Германаріх, будучи ослабленим, наклав на себе руки через страх перед навалою гунів. 

Вважається, що росомонами могли бути роксолани і відповідно руси. По іншій версії, це германське плем'я ругів. Хоча й тут дехто вважає ругів русами, а ще слов'янами. Тим більше, що жителів Київської Русі називали ругами. 

Після смерті Германаріха остготи підпадають під владу гунів. Згодом остготський король Вінітар (бл. 333—380/404) нападає на слов'янське плем'я антів. Він вбиває їхнього князя Божа (про це детальніше йтиметься в розділі про антів), однак згодом під час бою з гунами, в якому остготи зазнали нищівної поразки, гине від стріли їхнього вождя Баламира (бл. 313—378). 

Як результат, остготи повністю підкорюються гунам, звільнившись від їхнього правління лише після розпаду імперії Аттіли. Тоді їм вдалося емігрувати в Паннонію. Звідти під проводом короля Теодоріха (475—526) вони переселяються в Італію і після вбивства місцевого правителя Одоакра (476—493) утворюють Остготське королівство. Воно проіснувало до 553 р. і було знищене Візантійською імперією. 

Вестготи після нападу гунів втекли на територію Римської імперії, де стали федератами. Згодом вони підняли проти римлян повстання і в 378 р. розгромили їх під Андріаполем. Після цього пройшли чи не всю південну Європу і, пограбувавши Рим у 410 р. на чолі з королем Аларіхом (бл. 370—410), заснували Вестгоське королівство з центром у Тулузі. Воно охоплювало південну Галлію та Іспанію. У 711 р. його знищили араби.