Грецькі колонії

Грецька колонізація Північного Причорномор'я відбулася майже одночасно із заселенням цих земель скіфами. 

А починалося все з того, що греки протягом IX—VIII ст. до н. е. здійснювали на Північне Причорномор'я піратські набіги, таким чином знайомлячись з народами, які там проживали. Згодом у VII ст. до н. е. вони освоюють ці території і будують на них міста-поліси. 

Основою грецьких міст була головна площа – агора. Навколо неї розташовувалися адміністративні споруди, гімнасії та крамниці. До агори також прилягала священна ділянка – теменос, на якій були сконцентровані храми, вівтарі та росли священні гаї. Поруч розміщувалися портові, торгові, адміністративні та культові райони. Вони поділялися на квартали. 

Поряд з містами знаходилися цвинтарі-некрополі. 

Також варто зазначити, що грецькі міста мали спеціальні гідросистеми, в яких вода подавалася керамічним водогоном. 

Економічним базисом для полісів була антична форма земельної власності, яка у греків мала подвійний характер: як власність державна і як власність приватна. Право приватної власності на землю мали лише чоловіки – громадяни поліса, які одержували громадянство завдяки своєму походженню. Молодь, перед тим як одержати громадянство, складала урочисту присягу на вірність колонії та її законам. Окрім громадян, які мали всі права, в полісах мешкали особисто вільні, але обмежені в правах – метеки, періеки, вільновідпущені, а також безправні раби. Вільні громадяни – жінки й іноземці – не користувалися політичними правами. 

Одним з найважливіших обов’язків громадянина поліса була оборона його від ворогів. Усі прості громадяни від 17–18 до 60 років утворювали народне ополчення, а заможні служили вершниками або гоплітами. Згодом грецькі міста почали набирати найманців зі скіфів, фракійців та інших племен. 

Основою для прожиття грецьких колоністів було сільське господарство. Вони сіяли пшеницю, ячмінь, просо, садили сади, обробляли городи, вирощували домашню птицю та тварин. 

Також торгували з місцевими племенами. Від них греки завозили хліб, худобу, шкіри, хутро, солену рибу, сіль. Взамін продавали металеві вироби, зброю, тканини, мармур, теракоти, предмети розкоші, витвори мистецтва, керамічну дахівку, посуд, оливкову олію та вина. 

Починаючи з V ст. до н. е., серед грецьких колоній виділяється Пантікапей, представники якого засновують на Кримському півострові Боспорське царство. У IV ст. до н. е. до нього приєднують Німфей, Феодосію, Таманський півострів та значну частину чорноморського узбережжя сучасної України. 

Правили в Боспорському царстві тривалий час династії Археанактидів, а згодом Спартокідів, які поряд із жерцями, купцями, власниками великих промислових майстерень та воєначальниками були великими землевласниками та рабовласниками. 

У II ст. до н. е. Боспорське царство входить до складу Понтійського царства. Тоді ж, близько 110—107 рр. до н. е., в ньому відбувається повстання скіфів під проводом Савмака. 

Вважається, що причиною був понтійський воєначальник Діофант, який виріс при дворі боспорського царя Перісада і мав на нього великий вплив. Саме завдяки йому було досягнуто угоди про успадкування царства понтійським царем Мітрідатом VI Євпатором. 

Це не сподобалось Савмаку, сину скіфського царя Скілура та зятю Перісада. За допомогою боспорських скіфів він убив царя та захопив владу над Боспором. Проте вже через рік зазнає поразки від Діофанта і потрапляє в полон. Згодом його відправляють до столиці Понтійського царства, де він і помирає. 

Коли Рим завойовує Понтійське царство, Боспорське царство, як і інші грецькі міста Північного Причорномор'я, стає його васалом. У них розміщуються римські гарнізони. 

У ІІ ст. н. е. починається занепад грецьких полісів. Причиною цьому стає скорочення римської військової присутності в містах, фінансові труднощі, рабовласницька криза та постійні напади готів, а згодом і гунів.

До кінця IV ст. припиняють існувати Тіра та Ольвія. Херсонес зберігається і в V ст. переходить під владу Візантії. 

Що ж до Боспорського царства, то тривалий час воно перебувало під тиском германських племен готів, від яких Рим уже не міг захистити. Згодом його завойовують гуни, і воно входить до складу їхньої держави, проіснувавши до початку VI ст.