Ким були будини?

Описуючи будинів, Геродот зазначав, що це було невелике і численне плем'я з блакитними очима та рудим волоссям. Вони не користувалися мовою гелонів, вели кочовий спосіб життя і брали участь у скіфо-перській війні на боці скіфів. Інші ж античні автори, котрі згадували про них пізніше, фактично нічого нового до того, що писав Геродот, не додавали. 

У Середні віки про них, мабуть, забули, адже  джерела того часу  не дають жодної інформації. 

Починаючи з XVIII ст. почався процес дослідження етнічної приналежності будинів. Зокрема, російський історик Василь Татіщев (1686—1750) ототожнював їх зі слов'янськими племенами дулібів. У той час його колега зі Швеції Улоф Далін (1708—1763) вважав будинів скіфськими пастухами, які прибули на шведські острови близько 400 р. до н. е. через тиск з боку Філіпа та Олександра Македонського. У поході на північ до них також приєдналися неври. У. Далін називав їх сумішшю скіфів, греків та євреїв. За його словами, вони дали початок фінам, саамам та естонцям. 

На думку української археологині Ірини Фабриціус (1882—1966 р.), будини разом із неврами та скіфами-орачами були південною гілкою слов'ян. 

Енциклопедія Британіка за 1911 р. називала їх угро-фінами, предками комі та удмуртів. 

Археолог Борис Граков (1899—1970) вважав, що будини жили на землях воронезьких та полтавських лісостепів. 

Радянський академік Борис Рибаков (1908—2001) сприймав будинів за представників юхнівської культури. Згодом його теорію підтримало більшість науковців, і вона стала домінуючою. 

Вважається, що юхнівська культура існувала протягом VI–II ст. до н. е. на території сучасної Чернігівщини, Сумщини та в прилеглих районах РФ і належала балтам. 

Займалися юхнівці скотарством, випасаючи рогату худобу, та землеробством, вирощуючи ячмінь, пшеницю і просо. Також вони виготовляли столовий посуд на гончарному колі. 

Поселення юхнівської культури ділилися на два типи — невеликі укріплені міста й неукріплені села. Укріплення складалися з трьох рядів ровів, валів та дерев'яних стін по всьому периметру й розташовувалися на неприступних стрімчаках берегів річок. 

Жили юхнівці в так званій довгій хаті. У ній мешкало по декілька родин. Стіни житла будували з кількох рядів стовпів, які обплітали лозою та обмазували глиною, а дах покривали соломою або очеретом. 

Щодо релігії юхнівців, то на думку дослідників, вони шанували багатьох богів, яких зображали у вигляді дерев’яних фігур-ідолів. Центральним культом поклоніння для них було жіноче божество, атрибутами якого являлися антропоморфні жіночі ідоли та фігурки ведмедиць. 

Існує припущення про практикування ними так званого повітряного похорону, коли тіло померлого залишали на деревах, адже на сьогоднішній день дослідники так і не знайшли жодного поховання представника цієї культури. По іншій версії, покійників передавали на милість водній стихії.