Народ гелонів та їхнє місто

Як нам відомо, у V столітті до н. е. Геродот здійснив велику подорож у Північне Причорномор'я, де існували грецькі міста-колонії. Спілкуючись із місцевими греками й корінним населенням цього краю, він зібрав цікаві відомості як про скіфо-перську війну, так і про походження та діяльність скіфів і сусідніх з ними народів. Особливу увагу було приділено місту Гелон у землях племені будинів, основним населенням якого були гелони. За словами Геродота, вони являлися нащадками стародавніх греків-переселенців з Північного Причорномор'я. 

До речі, деякі дослідники вважають гелонів за одне зі скіфських племен. Це робиться на підставі того, що Геродот називає другою їхньою мовою після грецької скіфську. 

Також про гелонів згадували й інші античні автори. Зокрема, у творі Псевдо-Арістотеля «Про дивовижні речі, почуті», складеному перипатетиками (послідовниками Арістотеля) у III—II ст. до н. е., розповідається, що у гелонів живе дикий звір, надзвичайно рідкісний, який зветься тарандром. Він вміє змінювати колір своєї вовни відповідно до місця, де він знаходиться. 

Римський поет Вергілій (70—21 рр. до н. е.) згадує про «picti Geloni», тобто розмальованих гелонів. Варто зазначити, що латинським словом picti (пікти — розмальовані) римляни називали жителів сучасної Шотландії за те, що ті покривали своє тіло татуюванням. Очевидно, що це робили й гелони. 

Сучасник Вергілія, давньоримський поет Горацій (65—8 рр. до н. е.) вважав гелонами всі дикі варварські племена. 

Остання згадка про гелонів, як таких, що розписують тіло ножем (тобто роблять татуювання), є в IV столітті у поемі «Проти Руфіна» Клавдія Клавдіана (370—404). 

Щодо столиці гелонів, міста Гелон, то воно було дерев'яним, з обгородженими дерев'яними стінами довжиною у 30 стадіїв. Усередині було багато дерев'яних храмів грецьких богів із дерев'яними статуями та вівтарями. Найбільше гелони шанували бога вина Діоніса. Кожні три роки вони влаштовували свята на його честь. 

Пізніше, коли перси під час війни зі скіфами вдерлися в землі будинів, вони знайшли Гелон і спалили його. За іншою версією, це був не Гелон, а інше місто, адже Геродот не згадує, що це було саме воно. 

У подальшому ні Геродот, ні інші античні автори не згадують про Гелон, тому багато сучасних істориків вважають розповідь Геродота про нього, як і багато інших сюжетів його книг, недостовірними й не вбачають підстав шукати відповідник вказаного міста. 

Ті ж, хто вірить Геродоту, наполегливо шукають колишнє місцезнаходження Гелона, роблячи прив'язки до деяких районів території сучасної Росії. Зокрема, Гелоном вважають Єлизаветівське городище Ростовської області та городище Укек, що розташоване на території нинішнього Саратова. 

Інші ж ототожнюють Гелон з Більським городищем (кінець VIII – початок III ст. до н. е.) на ріці Ворскла у Полтавській області, площа якого становить понад 4 тисячі гектарів, а протяжність оборонних споруд сягає майже 37 кілометрів. А це, між іншим, робить його значно більшим за інші відомі городища скіфського періоду, як-от Немирівське (1000 га) (Вінницька область), Трахтемирівське (близько 500 га) та Мотронинське (близько 200 га) (Черкаська область). 

Вперше припущення про те, що Більське городище є Гелоном, зробив професор Борис Шрамко (1921—2012). Підставою для цього стали розкопки на городищі у 50-х роках. Тоді там було виявлено і досліджено залишки напівземлянок та наземних жител, різноманітні присадибні споруди господарського призначення — льохи, ями-зерносховища, погрібки, сушарні та рештки майстерень ремісників — ковалів, бронзоливарників, ювелірів, гончарів, косторізів. Також відмічалися певні планувальні засади розміщення садиб та наявність двоповерхових дерев'яних споруд. Були і залишки жертовників та храмів, в одному з яких, можливо, проводилися й певні астрономічні спостереження. А ще на городищі було виявлено численні знахідки керамічної пластики — антропоморфних, зооморфних та орнітоморфних статуеток. Інші мотивні предмети свідчать про існування у середовищі місцевого населення землеробських культів родючості, зокрема Діоніса, про який згадував Геродот. Крім того, як зазначає директор заповідника «Більськ» Ігор Корост, у навколишніх курганах знаходили золоті прикраси із зображенням цього божества. 

Тому стає очевидним, що Більське городище могло бути тим самим Гелоном, хоча сам Геродот ніколи не бував у цьому місті і лише отримував дані про нього від греків із Північного Причорномор'я.