Люди-вовки неври

Вперше про плем'я неврів згадує Геродот. Він зазначає, що: «Неври мають звичаї такі ж, як скіфи. А за одне покоління до походу Дарія вони змушені були покинути свою країну через навалу змій. Бо в їхній землі з’явилося багато змій, більшість яких напала на них із північної пустелі. Під їхнім натиском вони, покинувши свою країну, оселилися разом із будинами. Цих людей підозрюють у тому, що вони чаклуни. Бо скіфи і елліни, що живуть у Скіфії, кажуть, ніби один раз на рік кожен із неврів стає вовком на деякий час, а потім повертається і знову стає людиною. Мене вони цим оповіданням не переконали, але вони на цьому наполягають і ще підтверджують клятвою».

Античний богослов та історик Філосторгій (368—439) вважав, що від неврів походить плем'я гунів. 

Нестор Літописець (близько 1056—1114) у «Повісті минулих літ» називав неврів норцями і ототожнював їх із праслов'янами, виводячи їхній рід від біблійного сина Ноя Яфета. 

Археологи вважають неврів представниками Милоградської (VII—I століть до н. е.) та Висоцької (ХІ—VI століть до н.е.) культур, які мешкали на Волині і Поліссі. 

До речі, у 2008 році на Рівненщині археологи під керівництвом професора Дениса Козака розкопали садибу рибалки-невра ранньозалізного віку, в якій була сушарня, де в’ялили рибу. Також у ній зберігся набір рибацьких снастей: кістяний гарпун, з іклів кабана захват та ніж-долото. А ще наконечники бронзових стріл скіфського типу. 

За твердженням Д. Козака, Геродот прикрашав історію, розповідаючи про надприродні можливості неврів перевтілюватися на вовків, адже це були насправді звичайні мирні мисливці і рибалки. 

З іншого боку, як бачимо з вищесказаного, Геродот в описі неврів посилався на еллінів (греків) та скіфів, проте сам не вірив у їхнє чаклунство. 

А між іншим, у медицині синдром перетворення людини на вовка називається лікантропія. Цей термін походить від царя Лікаона, якого в давньогрецькій міфології Зевс перетворив на вовка. Вважається, що хворому на лікантропію здається, що він стає вовком. Тому поводиться він досить по-звірячому, наприклад, виє, гавкає чи повзає на колінах. 

Очевидно, що ця хвороба була пов'язана зі стародавнім культом вовків, який набув поширення у різних народів світу, і за даними професора Леоніда Залізняка, сягав сивої давнини, тобто ще первісних часів, коли однією з головних релігій був тотемізм — система вірувань, за якою нібито існує надприродний зв'язок між групою людей (родом, плем'ям) та певною твариною (тотемом). І відповідно до цього первісним племенам, щоб поєднатися з тотемом, необхідно було пройти певну ініціацію. 

Тому під час ритуалу людина надягала шкуру тотемної тварини і поводилася як вона. А можливо, навіть мешкала в її середовищі. І цілком очевидно, що феномен Мауглі — коли людські діти з раннього віку жили поза контактом із людьми поряд з вовками, перебираючи їхні звички — свідомо пов'язаний із ініціацією в тваринний культ, одним із елементів якого було те, що ініційованого юнака залишали на виживання в лісі серед зграї вовків, де він або помирав, або ставав членом зграї, набираючись дикості та тваринного інстинкту. 

Також не виключено, що в давнину поведінка людей, ініційованих у культ вовка, могла відповідати міфам та легендам про осіб, які мали здатність перетворюватися на вовка. Це так звані перевертні або, як їх ще називають у слов'янських народів, — вовкулаки. 

А ще з вірою у вовкулаків могли бути пов'язані люди з генетичним відхиленням, відомим як «вроджений гіпертрихоз», що викликає рясний ріст волосяного покриву на обличчі та верхній частині тулуба. Особи з цією аномалією для інших могли виглядати справжніми перевертнями. 

Крім того, ініційований міг через гіпноз впливати на осіб, яким здавалося, що він перетворюється на вовка. Так, за свідченням середньовічних ченців-домініканців і за сумісництвом інквізиторів та авторів книги «Молот відьом», Генріха Крамера та Якоба Шпренгера, чаклуни насправді не перетворюються на вовків, а лише завдяки чарам на оточуючих вдають, що ніби вони це роблять. Тож що, як ці чари насправді були гіпнозом? 

В Україні, між іншим, вірування у вовкулак особливо розповсюджені на тій самій Волині та Поліссі — землях Невриди, місці компактного проживання неврів. Про це ще в ХІХ столітті зазначав етнограф Борис Грінченко (1863—1913) в працях «Етнографічні матеріали, зібрані у Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» та «Із вуст народу». 

Український дослідник і фольклорист Віктор Давидюк вважає, що страх перед вовкулаками на цих теренах з давнини набув релігійно-ритуального значення. Адже, щоб уберегтися від перетворення на вовкулаку, яке зазвичай відбувається через укус іншого вовкулаки або чари, місцеві селяни використовували багатий комплекс обрядів та звичаїв, зокрема спеціальні замовляння та молитви, а також амулети і обереги. Крім того, вважалося, що вовкулаки небезпечні під час повного місяця та Купальської ночі. 

Також з образом вовкулаки тісно переплітається і місцевий фольклор. Зокрема, В. Давидюк наводить легенду про чоловіка, що перетворився на вовкулаку за зневажливе ставлення до хліба, розкидавши його на дорозі. У покарання він був змушений сім років вовком служити людям, доки не спокутував свій гріх добрими справами. Ще одна місцева легенда розповідає про дівчину, прокляту матір'ю за непослух, яка оберталася на вовчицю щоночі, і лише щира любов могла зняти з неї чари. 

Леся Українка (1871—1913) в «Лісовій пісні», події якої відбуваються на Волині, також зверталася до теми вовкулаки. Її головний герой Лукаш через чари перетворюється на цю істоту.