Давні кіммерійці

Кіммерійці — один із найдавніших народів України, який населяв її територію в X—VII ст. до н.

У VIII—VII ст. до н. е. кіммерійці з'явилися на кордонах закавказького царства Урарту і окупували його близько 714 р. до н. е. Але під натиском ассирійців були вигнані в Малу Азію. 

Згодом, на початку VII ст. до н. е., кіммерійці разом із царем Урарту Русою II (680—645 рр. до н. е.) та іншими племенами напали на Ассирію і захопили велику кількість полонених, котрі згодом були використані Русою для спорудження безлічі фортець і монументальних споруд. Про це йдеться в документах Урарту та ассирійських джерелах часів Саргона II, Сенахеріба, Езаргадона та Ашурбаніпала. 

Очевидно, що саме звідти кіммерійці потрапили на сторінки Біблії, де вони ототожнюються зі старшим сином Яфета та онуком Ноя — Гомером, ім'я якого схоже на ассирійську назву кіммерійців — «гіммера».

Дехто вважає, що давньогрецький поет Гомер (ІХ—VIII ст. до н. е.) автор знаменитих «Іліади» та «Одіссеї», був кіммерійцем. До речі, саме він вперше в античному світі згадав цей загадковий народ, що, за його словами, мешкав на краю світу біля воріт підземного царства.

Про кіммерійців також згадує грецький географ Гекатей Мілетський (VI ст. до н. е.). Він розміщує їх у районі Північного Причорномор'я. 

Батько історії Геродот (між 490 і 480 р. до н. е. — близько 425 р. до н. е.) у контексті походження скіфів розповідає, що коли вони вигнані з Середньої Азії масагетами, прибули в Північне Причорномор'я, кіммерійські царі пропонували битися з ними, проте народ вирішив без бою віддати їм свою країну. Тоді царі розділилися й почали битися один з одним, щоб померти на батьківщині й спочити у рідній землі.

І як це сталося, скіфи без особливих зусиль взяли гору над кіммерійцями, при цьому частина їх скорилася завойовникам і увійшла до складу скіфського союзу, а інша осіла в гірських районах Криму, де стала відомою як таври. Інші ж втекли в Малу Азію. Про це згадує Геродот.

Існує також версія, що деякі кіммерійські племена могли переселитися до Західної Європи, де вже в ІІ ст. до н.е. були відомі як народ кімврів. 

До речі, кельтська назва Уельсу в Британії — Кімри. По-латинськи — Камбрія. І відповідно до цього, така ж і назва її народу.

З цього приводу варто згадати американського письменника Роберта Говарда (1906—1936). Саме він на основі кімрів Уельсу створив народ Конана-варвара — кіммерійців, предків кельтів та племен Північного Причорномор'я.

Багато хто думає, що кіммерійці були прийшлими іраномовними племенами, яких потіснили такі ж самі зайди — іраномовні скіфи. Але очевидно, що це не так. Адже на думку археологів, зокрема І. Т. Чернякова (1936—2011), ядром Кіммерії була степова частина України від пониззя Дунаю до Надазов'я разом з Кримом.

Крім того, кіммерійців ототожнюють з Чорногорівською археологічною культурою (950—650 роки до Р. Х.), яка походить від місцевих осілих племен Білозерської (XII—X ст. до н.е.) та Зрубної (XVIII—XII ст. до н.е.) культур. 

Знайдене археологами на території сучасного Миколаєва поселення Білозерської культури (близько 1250—925 рр. до н.е.) згадував ще Гомер, як місто кіммерійських людей. 

Тому неправильною є твердження дослідниці зі Львова Галини Водяк про те, що кіммерійці прийшли звідкись з Азії. Його вона робить на підставі знайдених в кіммерійських похованнях залишків ДНК представників існуючої з кінця бронзи (ІІ—І тис. до н.е.) на території Південного Сибіру та Казахстану Карасукської культури. 

Очевидно, що швидше за все кіммерійці могли контактувати з представниками цієї культури і брати собі заміж їхніх жінок. Звідти залишилися і гени в їхніх нащадків.

Щодо побуту кіммерійців, то на відміну від своїх предків з вище згаданих археологічних культур, вони були скотарями, які перейшли до кочового способу життя через зміну клімату, випасаючи кіз, овець, коней та велику рогату худобу. Продукти землеробства та деякі інші речі вони купували або захоплювали у сусідніх землеробських племен.  

Також кіммерійці були чудовими металургами. Вони виготовляли добру зброю та кінське спорядження. Саме з ними пов'язаний початок епохи заліза на території України.  

А ще в них була розвинута обробка каменю, кістки, дерева, золота, срібла та бронзи. Посуд робили з глини, рідше з дерева. 

Суспільство кіммерійців знаходилося на рівні військової демократії. Існувала майнова нерівність. Серед станів виділялися військова аристократія та пастухи-скотарі бідного і середнього достатку.  

Щодо поховань, то кіммерійці здійснювали їх в курганах, яких до сьогодні збереглося близько двохсот. Над ними встановлювалися кам’яні статуї – стовпи висотою близько 1,5 м. У поховальну камеру клали зброю та вуздечки. Тут же ховали і бойових коней небіжчика. 

У жіночих похованнях зустрічаються прикраси із золота, бронзи та кераміки. 

Поховальною камерою у кіммерійців була яма з підбоєм або катакомба. Вони з'являються на теренах ще в епоху бронзи та вказують на місцеві, а не прийшлі традиції поховання.