«Геометрія духу та фрактали часу»

Творчість київського художника Володимира Харченка, представлена на сторінках 117-го номера часопису «Склянка Часу*Zeitglas», постає яскравим синтезом. Сплавом концептуальної фотографії, цифрового живопису, імпресіоністичної кольорознавчої гри та жорсткої конструктивістської графіки.

У своїх роботах митець вільно долає межі між документальним знімком і живописною метафорою. І в такий спосіб перетворює буденні фрагменти реальності на багаторівневі художні висловлювання.

З одного боку, у його доробку виразно простежується замилування фактурою та світлом: насичені зеленню пейзажні імпресії з соковитим інсоляційним акцентом, прозорі туманні розливи води й неба, а також лаконічні побутові деталі на кшталт дерев’яної лавки серед буйного різнотрав’я чи контрастного червоного відра серед гущавини закликають до повільного, медитативного споглядання.

З іншого боку, Харченко виявляє глибоке відчуття геометрії та урбаністичного ритму — від монументальних іржавих металевих конструкцій, у яких вгадується напруга формотворення, до закручених авангардних оптичних спіралей, динамічних цифрових фракталів і строгих архітектурних силуетів.

І, здається, що собливе місце в художньому світі митця посідає людський вимір та міський просторовий драматизм.

Так у монохромних та сепійних композиціях — будь то вузька, вибрукувана каменем вуличка старого міста, що йде углиб перспективи, силует розлогого вікового дерева на тлі хмарного неба, глибоко емоційна постать людини, яка занурилася у власні важкі роздуми на тротуарі, чи світлий, дбайливо схоплений образ дівчинки у квітчастій сукенці біля старої стіни — Володимир Харченко демонструє майстерне володіння світлотінню та тонке відчуття психологізму.

Його візуальний стиль суміщає репортажну точність і глибокий філософський підтекст. Підтекст, де кожна деталь, текстура й колірний нюанс функціонують як метафора.

Так «геометрія духу» влучно передає поєднання чітких урбаністичних ліній, металевих конструкцій, архітектурних форм і глибокого людського психологізму, що прочитується в обличчях та силуетах. А «фрактали часу» відсилають до цифрового авангарду, оптичних спіралей, нескінченного розгортання миті та самого концепту часопису «Склянка Часу*Zeitglas».

Завдяки цій багатогранності, поліфонічності та відсутності стильових догм, художній доробок Володимира Харченка став природним візуальним втіленням сучасної естетики, експериментального духу та мистецької свободи 27 авторів 117-го випуску часопису «Склянка Часу*Zeitglas». І це все разом надає журналу завершеного, вишуканого та філософсько-мистецтвознавчого звучання.