«короткий метр думки»
Декілька думок під час обідньої перерви...
Будемо відверті: поезія здала свої позиції. Вона зникає з нашого життя, втрачаючи роль його головної прикраси. Інтерес «широкої публіки» впав до нуля. Люди все рідше заглядають у поетичні рядки. Ба більше — поезія майже зникла як аргумент. Її не почуєш ні на галасливих ток-шоу, ні в звичайних щоденних розмовах.
Спробуйте згадати: які вірші за останні шість років обійшли всю країну? Доведеться добряче напружити пам'ять, аби згадати бодай щось...
А як щодо цього: «…дух, що тіло рве до бою… Рве за поступ, щастя й волю…»? Пам’ятаєте? Якщо так, то хто автор?
Адже поезія за будь-яких часів викарбовувала місткі й потужні формули нашого духовного та морального буття. Особливо це емоційне, щемне та лірично-ніжне світло завжди було притаманне українському слову. А що ми бачимо сьогодні «неозброєним оком»? Чи зустрічали ви останнім часом людину з книжкою в метро чи під час тієї ж обідньої перерви?
Що читаєте ви самі? Що в руках у ваших знайомих? І чи є там місце для віршів?
Саме тому — час діяти! Запрошую сміливих та небайдужих до участі у літературному конкурсі «Свій біль, свій жаль, свої пісні» (проза, поезія, п`єса, есеї, нариси), присвяченому 170-річчю від дня народження Івана Франка.
Доведіть, що наше слово — живе!
Тексти твору разом із короткою біографічною довідкою автора (одним файлом у програмі TXT) надсилайте на ел-скриньку: zeitglas.kaniv@gmail.com
#95 в Не художня література
#957 в Сучасна проза
завіса над творчою кухнею, діалоги про творчу жагу, самозаглиблення
Відредаговано: 11.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
