Той день залишився в пам’яті

Я пам’ятаю, як сидів біля річки.
Було тихо і світло. На небі — жодної хмаринки. Сонце котилося до заходу. Річка нечасто хотіла розмовляти. Її течія завжди була спокійною, і здавалося, ніби від води взагалі не лунає жодного звуку.Вслухаючись у тишу, я й не помітив, як сонце наполовину сховалося за обрій — і від цього і земля, і вода стали червоними.
А саме такий стан здатен відкрити прохід у міжсвіття.І я побачив, як із води, почервонілої від сонця, з’явилася людина — він виплив на своєму човні.
Човняр. Він підплив до мене. Був зовсім сивий, з довгою бородою майже до пупа.
Зупинився біля берега — і подивився мені прямо в очі.
Хотів зрозуміти, що саме в них написано.
Про що мої думки? Про що мій страх?Я подивився в його очі, але не побачив нічого, крім доброти і легкої усмішки.Я сказав йому, що просто сиджу тут.
Слухаю річку.
Але сьогодні вона мовчить. Човняр кивнув і відповів, що й сам любить розмовляти з річкою.
Але сьогодні вона справді мовчить.Він додав, що чекає, коли на небі з’являться дві місяці.
Він любить час такої ночі.Я замислився над цим.
Бо як цікаво буде побачити, як дві місяці йдуть небом, а за ними тихо світять — на відчуття — холодні зорі.
Адже вночі, якщо вдивлятися в безмежну темряву неба, можна вловити той момент, коли ця пітьма починає манити до себе.
І тоді стає спокійно — бо ця порожнеча безкрайнього нічного неба і є та сама справжня бездиханна життя.