Фантомний біль про тебе

Фантомний біль про тебе. Кожного ранку — нагадування, що сьогодні знову буде те саме, що й учора: я проживатиму хвилину за хвилиною, поглядаючи на сонце, яке освітлює моє безглузде існування й обпалює мою й без того потьмянілу свідомість. Моє волосся тепер із сивиною. Мій погляд — відсторонений і байдужий. Навколо мене ходять люди. У них багато справ. Вони шукають щось цікаве, веселе, захопливе. Вони повні бажання відшукати найголовніше в цьому житті — себе. Я вже себе знайшов. Ось він я. Дивлюся на себе в дзеркало й не вірю. Ось він я… Знайшовся.Прийшов ранок сьогоднішнього дня. Не відразу, але я зліз із ліжка. Як завжди, будильник ще спить. Мені його будити, а не навпаки. Йому пощастило зі мною. Бо не треба виконувати свою роботу — будити мене. Я й так прокидаюся. Мене будить фантомний біль про тебе. Про тебе, якого так і немає. Не було й не буде. Але якого відібрали в іншому житті. Ще до мого народження. Злі очі й брудні руки схопили тебе й відірвали від мене, коли ми були разом і вросли одне в одного. Вони зробили це дуже брутально, залишивши в мені діру, буквально розміром з тебе. І тепер я все життя проживаю в гіркоті мрій про той рай, де ми були разом. А зараз — пекло. І незрозуміло, що чекає після того, як я в цьому житті відпущу свій дух, зроблю останній вдих і видих. І помру. Чи будемо ми знову разом у раю? Чи я знову опинюся в пеклі? І знову й знову переживатиму цей біль втрати тебе.Як знайти того, хто вирішив саме так учинити з нами? Як саме виглядає ця людина? Але чи людина це взагалі? Як домовитися з цим кимось, щоб повернули тебе? Щоб я знову здобув свій рай. Свій шлях, де ми разом ідемо, насолоджуючись сонцем і слухаючи течію бурхливої річки. Де та книга, в якій написано, кому що судилося? Як її спалити? Як знищити всі ці страждання, щоб здобути спокій?Після того як я зліз із ліжка, треба згадати, як це — бути тим мною, який ходить на роботу й робить свою справу, щоб не було підозр, що насправді мені байдужі проблеми, які вирішуються в цьому місці. Я втомився вдавати, що мені страшно й що я боюся втратити цю посаду. Мені байдуже. Ви можете підняти мене за мій же галстук, який висить на моїй шиї навколо комірця сорочки, і повісити мене на ньому на стовпі чи на гілці дерева. Я скажу тільки: «Дякую». Дякую тобі, добрий чоловіче, що зробив те, чого я сам не зміг би. Бо втратити надію знову побачити тебе, почути твій голос, твій запах… Як же жахливо втратити шанс здобути тебе або, чим чорт не жартує, здобути нас. Знову бути тими двома, хто здатен гордо сказати «ми».Я вийду з дому десь о восьмій годині десять хвилин ранку. Постою хвилину-другу біля вхідних дверей під’їзду будинку, в якому живу. Подихаю трохи ранковим повітрям і запахом місцевих бомжів. Ось вони вже риються в смітнику, перебирають для себе найкраще, що можуть знайти, і б’ються за те, чого не можуть поділити. Справжня природа життя. Після того як подихаю біля під’їзду, рушаю дорогою до місця, де працюю. Я юрист. Моє завдання — обробляти запити на юридичну допомогу. Щось на кшталт консультанта-юриста. Робота спокійна й дуже навіть легка. Треба вдавати, що деякі запити складні й вимагають більше часу, зусиль і грошей. А деякі — простіші, і клієнт задоволений швидкою роботою, прийде ще. У мене є повноцінний обід посеред робочого дня. Цілу годину я слухаю музику в навушниках і насолоджуюся дуже добре приготованим стейком із яловичини. Біля моєї роботи є щось схоже на столову покращеного типу, і я можу замовити собі обід і навіть вечерю, якщо не хочу готувати вдома після роботи. У цій столовій працює одна жінка, яка дуже мене любить. Вона не знає, чи зустрічаюся я з кимось, але не упускає шансу догодити мені чимось. От ми й зійшлися на тому, що вона робить смачні стейки, а я їх з апетитом поглинаю під класичну музику. Я не даю їй приводу думати, що між нами щось буде. Я не граюся на почуттях.Після роботи тією ж дорогою повертаюся додому, у свою квартиру. Хвилину-другу стою біля вхідних дверей під’їзду й дихаю вечірнім повітрям. Запах свіжості вечора й місцевих бомжів, які риються в смітнику біля будинку.