4

— Ти чому її образив та довів до сліз? Давай вибачайся, або пошкодуєш, що народився!
— Не буду, — промовив Андрій. — Все, що я сказав, — це правда. Вона дура та й курва.

І тут Сергій накинувся з кулаками, але Андрій ухилився від удару та повалив нападника на підлогу. Кружляючи на підлозі, вони завдавали один одному ударів по обличчю. Сергій все ж таки виявився сильнішим: притис Андрія добряче до підлоги та почав гамселити кулаками. З носа почала виливатися кров, заливаючи все лице. Сергій і не думав зупинятися.

— Я ж тобі казав, що ти пошкодуєш! Отримуй тепер!

Раптово хтось підбіг та почав відтягувати Сергія.

— Досить, Сєрий! Ти поглянь, він вже ледве дихає. Вшиваймося! Я думаю, він добряче засвоїв урок. Надіюсь, ти мене зрозумів: вона моя, і я не дозволю, щоб ти про неї так розмовляв. Вітя, пішли, а цей нехай подрімає.

— Марто, послухай, я розумію, що ти його кохаєш, але він зовсім не заслуговує бути твоїм хлопцем. І тим більше після сьогоднішніх ранкових образ в твою сторону. Він розказує усім, що ти така-сяка, спиш зі всіма. Не плач. Викинь його з голови та зі свого серця.

— Віко, тобі легко про це казати. Ти нікого не кохала.
— Так, я ніколи не мала справжніх стосунків. Але якби мала, я б ніколи не допустила, щоб до мене так ставились. А семе людина, до якої в мене почуття, ці почуття б розвіялись, як дим, якби я таке чула. І до того ж він би добряче дістав по пиці.

Почулись крики та прискорені кроки.

— Чекай, дізнаюсь, що сталось!
— Віко, не йди!
— Я тільки дізнаюсь, що відбулося! Стій, Ром, що відбувається?
— Та що, у своєї подруги запитай. Вона більше знає про своїх залицяльників.
— Ром, та кажи вже!
— Добре, Сергій та Андрій побилися через Марту.
— Та невже?
— Та кажу тобі! Андрій валяється на підлозі увесь у крові. Приїхала швидка та забирає його до лікарні. Вроді ніс зламаний.
— Все, я побіг. Хочу ще сам на власні очі глянути, бо зі слухів він чуть не труп.

— Марто, це капець. Сергій провчив Андрія, відлупцював добряче.
— Що ти говориш, Віко? Щось серйозне?
— Та так, пару забоїв та вроді ніс зламаний. Швидка вже забрала, тож буде жити.
— Вік, мені якось тепер не по собі після почутого. З ним справді буде все гаразд?
— Та звичайно, одужає 
— Що це на Сергія найшло?
— А ти ще не зрозуміла, дурочка?
— А що я мала зрозуміти?
— Та кохає він тебе і ніколи нікому не дозволить тебе образити. А ти, окрім свого Андрійка, нічого і нікого не помічала. А він — просто нещастя ходяче, яке обливає тебе брудом. Може, вже час включити мозок? Ти ж не дурна, та подумати над своїм майбутнім.

— Знаєш, Віко, ти права. Я добряче подумаю над усіма твоїми словами.
— О, Марто, я надіюсь, що ти приймеш правильне рішення.

— Вітя, я вроді не дуже йому зашкодив?
— Сєрий, не переживай, він оклигає. Декілька забоїв та пару фанарів під очима — це не так печально.
— Ну гаразд, заспокоїв. Я старався тримати себе в руках, але як вийшло... Сам винен, не треба було обріхувати Марту.

— Сєрий, телефон.
— О, згадав про неї. І тут вона дзвонить.
— Слухаю, Марто.
— Не хочу багато розмовляти по телефону. Сергію, нам потрібно зустрітися та дещо обговорити.
— Добре. Давай завтра в кафе "Наталі" о 10. Гаразд?

Поклала слухавку.

— Чую, завтра отримаю на горіхи. Головне, щоб не погорішках.
— Та да, Сєрий.
— Та як вже буде...

Проснувшись та зробивши всі свої справи, Марта попрямувала до кафе, де вже її очікував Сергій.

— Привіт.
— І тобі привіт. Ти знаєш, про що я хотіла поговорити?
— Та здогадуюсь. Андрій, так?
— Та не зовсім. Те, що ти вчинив із ним, я зовсім не схвалюю. Але дякую тобі. Ти, як справжній чоловік, захистив моє ім'я. Хоч і в такий спосіб, який я зовсім не одобряю.

— Марто, я йому говорив, щоб він вибачився перед тобою. Але він не погодився і ще більше почав тебе крити поганими словами. І за це отримав по пиці.

— Ну, що вже відбулося, то відбулося. Знаєш, вчора мені Віка розкрила очі на те, що я не помічала. Вона сказала, що я тобі подобаюсь.
— Так, Марто. Навіть дуже.

— Знаєш, що я хочу тобі сказати?
— Що?
— Давай спробуємо.
— Ти справді цього хочеш?
— Так. Але є умова: ти більше не будеш бити людей, якщо цього можна уникнути.
— Гаразд, даю слово.
— Добре.

Посміхнувшись Марті, а вона навзаєм, вони почали пити каву, розмовляти, сміятися. А в подальшому — зустрічатися та складати плани на майбутнє.