3

Вони зустрічалися у Львові біля оперного театру, сиділи на лавочці, говорили, сміялися, раділи кожному моменту, що їм подарувала доля. Повз них проходило чимало людей, співав музикант, їхали автомобілі, світило яскраво сонечко, віяв теплий вітерець. І тут завила сирена, пронизавши жахливим виттям, сповіщаючи про повітряну тривогу. Спів припинився, люди розходилися, а вони на це зовсім не зважали, а просто ніжно обіймалися та цілувалися, бо хто знає, коли випаде ще нагода зустрітися.

Михайло — військовий, і час такий, що в країні дуже важко, триває ще й досі кривава безжалісна боротьба за батьківщину, родину, власний дім. Михайло розуміє: якщо не зупинити цю московську орду на кордоні, не дати їм відсіч, то що завадить їм завтра опинитися на їхньому з Мар'яною порозі? Тому вони прощалися завжди як востаннє і завжди надіялися, що це не так.

— Мар'яно, послухай, мені вже час іти, відпусти мене.
— Ні, Мішо, не відпущу.
— Мусиш, кохана.
— Знаю, але пообіцяй повернутися.
— Не можу, мила, обіцяти, бо це дуже важко. Я не знаю, що мене очікує в будь-яку хвилину.
— Розумію, тому вибач, що прошу дати обіцянку. Я тебе дуже хочу поруч, мені так не вистачає тебе.
— Кохана моя, мені дуже приємно чути такі щирі та зігріваючі серцю слова. Вони немов броня, захищають мене від ворожих куль. Ти — мій спокій душі. Дякую тобі за те, що ти в мене є.
— Мішо, кохаю.
— І я тебе дуже.

Пролунав відбій повітряної тривоги. Вулиці міста знову заповнилися людом. Пара, яка сиділа на лавочці, вже розійшлася: чоловік у військовому одязі з рюкзаком попрямував кудись у напрямку громадського транспорту, а жінка ще стояла, і по її щоках лилися сльози. Вона вже зібралася йти, як раптом пролунав сигнал повідомлення. Вона глянула: повідомлення було від коханого.

"Манюнь, не плач, усе в нас буде добре. От побачиш, скоро все закінчиться."

Мар'яна заховала телефон та з надією у серці, що скоро вони будуть разом, пішла в протилежному напрямку. І лише Бог знав, коли у них знову з'явиться ця можливість обійнятися, поцілуватися і поглянути в кохані очі, щоб більше ніколи не розлучатися.