Маленькі радощі кожного дня

Нещодавно в одній мережі для мам був флешмоб під назвою "радощі кожного дня". Він змусив мене задуматись як часто не цінуєш те, що тобі дано. Не звертаєш увагу на турботу рідних, усмішку маленького сина, дощ за вікном, спів пташок, чисте повітря. Продовжувати можна безкінечно. І от я вирішила згадати, що ж я любила ще до декрету, але не придавала цьому особливого значення, сприймала як належне. І лише потім, коли після народження немовляти, фактично не належиш собі, починаєш цінувати те, що здається втрачено надовго. 

Я любила самотні прогулянки, коли мені було незатишно на душі, я вирушала в один із парків Києва, чи на ВДНХ і гуляла там годинами. Тоді ставало краще і самопочуття і душевний спокій відновлювався. Любила каву з молоком в обідню перерву, любила повалятися в ліжку в вихідний день. Почитати книгу, і дочитати її навіть до настання ночі, щоб знати чим вона закінчиться. Любила довгі прогулянки і подорожі з чоловіком вдвох, він вигадував різні цікаві маршрути. Любила невеликий мороз взимку, коли випадав сніг, вкривав білою ковдрою принишклу землю, і тоді наступало очікування свята і дива. Любила коли в повітрі вже пахло весною, хоча навколо ще стояла похмура погода, та навколо вже все затаїлося в бажанні швидкого тепла, сонця, співу пташок і молодої зелені. Любила і початок літа, коли листя на деревах ще свіже, не вкрите пилом, навколо буяння трав і квітів. Любила і золоту осінь, бабине літо, легкі павутинки, що мандрують кудись, високе неосяжне небо і мереживо різнокольорового листя. 

Чи розлюбила я це зараз? Звісно, ні! Та тепер не має скільки часу на помічання цього. Життя з появою маленької людини заводить нову карусель, коли живеш по стрілках годиника, і буває під вечір забуваєш власне ім'я :) 

З народженням сина я полюбила і інші речі: запах молока, властивий маленьким діткам, ніжні долоньки, сліпучу його посмішку і сяючі очі. А також можливість хоч трохи поспати вночі, перші кроки, веселий сміх, і полегшення, коли дитина одужує після хвороби. 

Тишу села, свіже повітря, усамітнення. Город, працю на землі, коли виходиш рано-вранці, ще не зійшла роса, і ніде нікого нема. Можна побути наодинці з собою, сапаючи городину. 

Це так звично і просто, але нехай воно буде чим подовше в житті кожного. Нехай кожен день має хоч одну чи декілька маленьких радощів, і мандрують вони з нами з дня в день впродовж всього життя.