Бабуся

У мене з дитинства особлива повага до старих людей. Це, напевно, тому що наша родина жила с маминими батьками і мені прищепили повагу, турботу і любов до діда з бабкою.
 

Старі люди на селі це особливий прошарок суспільства. Вони народилися ще перед війною, чи в війну, або ж повоєнний голодний і важкий час. Вони змалечку важко трудилися по ланках, тракторних станах, фермах. Їм платили копійки на трудодні, або ж не платили взагалі, їм не давали паспортів і вони не мали права навіть покинути село і працювали задарма на державу. Вони ще дома мали величезне господарство і городи і маленьких дітей. Це ті люди, які підняли країну після війни, за працю яких зневажали їх міські жителі, які на старості залишились з мізерною пенсією за десятиліття виснажливою праці і понівеченого здоров’я. Це люди, яких тепер вже залишилось дуже мало.

Я особисто буду почуватися перед ними у вічному боргу. Саме завдяки своїм дідусю і бабусю я вперше почула казку, вивчила молитву, навчилася нехитрим хатнім вмінням: підмести, зварити вечерю. Я знала, що мене люблять, за мене піклуються і що в мене є такі мудрі рідні люди.

З нами поруч жила сім’я родичів, їхні діти одружилися і пороз’їджалися, тоді помер чоловік і його дружина залишилась сама. До неї часто приїздила старша донька, та і молодша навідувалася. А коли помер мій дід ця літня уже жінка стала для мене щось на кшталт рідної бабусі.

Вона прожила довге, важке, але правильне життя. Працювала на тракторному стані куховаркою, примудруючись готувати на півсотні, а то сто чоловік, а ще і дома встигала коло малих дітей, чоловіка, городу і великого господарства. Вона тяжко і часто хворіла, і декілька разів ледве не померла, але боролася і жила далі. Вона пережила голодомор, війну, сирітство, бо її батько не повернувся з фронту. Вона була чудовою господинею, до кінця життя, зігнута, сручена хворобами, працювала то на городі, то в дворі, то в хаті. Була добре вперта і горда, бо мала в крові польське коріння, і надзвичайно мудра.

Вона дуже любила тварин, у неї завжди жили кішки, собаки, і свої і сусідські. Вона ніяк не могла прижитися в місті і перезимувавши одну зиму в доньки, навідріз відмовилася їхати туди ще раз. Вона наче бачила, що то буде її остання зима в рідній хаті…

… її і раніше було погано зі здоров’ям, але вона завжди боролася, і їй це вдавалося, вирвати ще трохи літ. А тоді злягла з інсультом, промучившись місяць, не виграла ту битву.

Вона прожила життя справжньої селянської мучениці і праведниці. Як жаль, що все менше і менше залишається в наших селах таких мудрих і добрих бабусь, які вміли жити, працювати і виховувати своїх дітей і внуків  так само як і їх колись вчили їхні предки жити по честі і совісті.