Тепла ностальгія

 Дратівливо швидке таксі везло Ніку до будинку її батьків. Пересиливши свою гордість дівчина набрала телефон мами і сказала, що скоро буде вдома, з речами. Звісно мама цьому не приховано зраділа, але реакція батька іще попереду. Безліч не приємних сценаріїв зустрічі з батьком промотувалися в думках, тому потрібно було підготуватися до цього, заздалегіть придумати "рятувальні" фрази, щоб відповідати на гострі питання. Але так мало часу... Авто от-от припаркується біля великого будинку, який на перший погляд здається затишним і комфортним, але насправді нагадує про свій холод, який глибоко в'ївся в пам'яті Ніки.

 Таксист дістав валізу і попрощався з своєю пасажиркою, зрадницьки залишивши саму із власними хвилюваннями. "Далі сама." Вдихнула на повні груди і важко крокуючи направилася до входу будинку. Шлях здавався неймовірно мажким випробуванням, валіза слухняно тягнулася по заду, але це не робило її легкою. Бо саме зараз, ніби всі тягарі світу впали на плечі тендітної дівчини і вона мусить їх нести на собі.

 Звісно ручка дверей легко відчинила вхідні двері, за якими не терпляче чакала на свою доньку любляча мама. Міцно обійнявши свою дитину, вона ніжно протягнула:

 - Доню, ти вдома.

 Безспірна любов мами часто тішила дівчину, але інколи це дратувало. Особливо, коли їй доводилося різко переналаштовуватися на сильні слова батька, який вимагав такої ж сильної відповіді на них. Чомусь на маму ці правила не діяли. Вона завжди була ніжною і м'ягкою навіть до батька, яким би суворим він не був. І він це приймав, приймав її такою, яка вона була, навіть любив її за це. Але з Нікою це не працювало. Вона завди повинна була бути ідеальною, сильною. Помилки не пробачалися, над ними потрібно було працювати. 

  - Привіт, - очікуваним холодом відповів батько. Остання розмова, чи то сварка, залишила по собі гіркий осад, який відчувався в його голосі.

  Але він підійшов і обійняв свою доньку. Ніжно, але так сильно, ніби заховав від усього світу. Легко провів по голові рукою і поцілував в чоло. Від чого Ніка не втрималась і впустила сльозу на щоку. Комок в її горлі ніби розстанув і всім тілом пройшло тепло батьківської любові. Батько побачив ту зрадницьку сльозу, але не подав ніякого знаку. Лише мама відчувши напругу між ними двома вирішила швиденько все згладити.

 - Вже досить пізно, час відпочива. Всі питання і розмови залишимо на завтра. 

Зайшовши до своєї кімнати, дівчину накрили старі спогади з дитинства, приємні і не дуже. Але зараз, хотілося згадати лише приємні, теплі, ніжні. Не величке ліжко біля вікна в кінці кімнати спокійно чекало на неї, щоб заколисати і швидко приспати свою єдину власницю.