Цинічний соціум

Ніка намагалася тихо зачинити двері квартири, але її старання були даремні. Макс нетерпляче чекав на свою кохану, він добре знав всі речаги впливу на неї. 

- Де ти була?

- Гуляла, - знімаючи куртку протягнула Ніка.

- З ким? - Голос Макса був ріний, але наполегливим.

- Це не має значення, - було бажання сказати, що ні з ким, але думки плутались, а образ Яна ще лишався перед очима.

- Для мене має значення. - Макс підвівся і підійшов до дівчини. Напруга зростала, дихання дівчини пришвидшилось, вона почала нервувати. Зараз знову буде безглузда сварка, яка забирає в неї всі сили.

- Я не хочу знову сваритися, - з усіх сил дівчина намагалася бути спокійною. Але кожне слово давалося їй важко. 

- Невже в нас є привід сваритися? - Макс це говорив, ніби вперше чує про сварки. Що ставить дівчину в не зручне становише і так буває постійно. 

 - Я повинна це сказати, - Ніка зжала пальці в кулаки, набрала повні легені повітря і налаштувала себе на переконливі слова, які повинні допомогти їй закінчити ці жахливі стосунки. - Я більше не хочу бути з тобою.

 - Ти повинна добре подумати, перш ніж говорити такі слова. - Погрозливо випалив хлопець.

 - В мене був час подумати.

 - Цікаво коли? За ці кілька годин, які ти вешталась не відомо де? - Макс намагався кожним словом принизити дівчину.

 - Так, прогулянка багато чого розставила по своїм місцям, - Ніка намагалася з усіх сил бути спокійною. Але в середині кипів комок гніву, який намагався вирватися. Хотілося кричати від безвиходді, бо її не розуміли і не чули. Знову їй доводилося виправдовуватися, захищати свої кордони. А їй так цього не хотілося. Хотілося як найшвидше зібрати свої речі і вийти з цієї тісної квартири.

 Дівчина витягнула із шафи свою валізу, яку не так давно розпаковувала. І почала складати свій одяг.

- Це що ти робиш? - Вже тихішим тоном запитав Макс.

- Збираю речі і йду?

- Куди?

- До батьків.

- До тих батьків, які тебе вигнали?

- Вони мене не вигнали. Це я чомусь обрала тебе.

- Чомусь? Ти це говориш, ніби шкодуєш.

- Так, я шкодую. Напевно варто прислухатися до думки дорослих людей. - Випалила дівчина і пришвидшила складання одягу.

- Я скільки вклав у ці стосунки, а ти оце так мені дякуєш? Я думав у нас взаємні почуття.

- Я теж так думала.

- Ти не вмієш цінувати те, що для тебе роблять.

- Не бери це на свій рахунок, ти нічого особливого для мене не зробив. - Не сподівано навіть для себе сказала Ніка.

- Ну раз так, - протягнув Макс, - Не маю права тебе тримати.

 Пафосно відчиняючи двері перед Нікою, яка вже склала все до валізи, Макс промовив на прощання:

- Ти дуже пошкодуєш, що ідеш. Але шансів повернутися більше не буде.

"І дуже добре!" Подумала про себе дівчина, і не оглядаючись вийшла з квартири. Лише коли двері ліфта зачинилися, дівчина змогла спокійно видихнути. Насмілитися піти, було не легким кроком, але повертатися до батьків, було куди складнішим рішенням, але інших варіантів не було.