Донька Смерті

Ознайомившись з легендою походження Лицарів Тіней важко повірити, що однією з основних функцій їх сили було втримання балансу між світом людським і магічним. Вони ж бо буквально стали Провідниками божественної сили самого Батька магії та містичних істот. Та зрештою, вони насправді отримали таку місію не одразу.

До приходу релігії Єдинства на континент Девʼятицарства люди поклонялися Богам Давної Віри: Прадавній Матері, яка привела на світ Богиню Ліліт, народивши пізніше доньці до пари Рогатого Бога, а згодом і Багатоликого та Усміхненого Богів. Богиня Ліліт стала джерелом всього живого, завдяки її силі земля обросла травою, глибокі впадини на землі заповнилися океанами, ріками та озерами, зʼявилися звірі та духи, які населяли землю до появи людей. Рогатий Бог і перший чоловік Ліліт вважався Богом плодородства, родючості і війни, саме з ним Ліліт зачала перших людей. Багатоликий Бог став творцем магії і всього, що з нею повʼязано створивши Потойбічні світи та приймаючи душі людей після Смерті. Усміхнений Бог народжений для покровительства закоханих і будучи Богом скотарства, полювання та вдачі, навчив людей здобувати вогонь та обробляти землю. 

З найстарішим зі своїх братів, що зрештою і став її чоловіком Ліліт злягалась дванадцять днів аби привести перших людей. Так земний світ почали населяти смертні. З другим своїм братом і чоловіком Богиня створила духів, демонів та магічних істот, які заселили Потойбічні світи, створені Багатоликим Богом за девʼять днів. Від союзу з третім братом у Ліліт у світі смертних зʼявилися три сестри: Віра, Надія й Любов — людські почуття задля полегшення їх земного життя, доки вони перевтілюватимуться дванадцять разів, перед тим, як наблизитись до Богів.

Та мало хто вже памʼятає, що Прадавня Матір мала насправді пʼятьох дітей і саме після народження останнього Бога вона перетворилась на Першу Зорю і перестала являтися людям й Богам відійшовши до вічного сну. Такі умови його появи на світ стали першопричиною того, що Боги від початку не палали любовʼю до найменшого брата, тому не дивно, що про нього так мало залишилось згадок. Та не лише з цієї причини з історії було стерте його імʼя.

Ось яку легенду про це подає нам наш добрий друг магістр Ольріх:

«Народивши свою останню дитину — пʼятого і наймолодшого Бога, Прадавня Мати відійшла у вічний сон і постала перед людьми Першою Зорею освітивши їм усі шляхи та даруючи мрії. Найменший Бог не мав власної сили як його брати та сестра, але йому дісталася часточка сил від кожного з них. Та найбільше вміння його полягало у дарі передвіщати визначні події для смертних. Як тільки мав народитись знаменитий правитель — цей Бог являвся батькам і сповіщав таку новину; щойно Рогатий Бог забував про свої обовʼязки і земля переставала родити, як його наймолодший брат являвся людям і застерігав про поповнення запасів. Та найчастіше цей Бог передвіщав про прихід своєї подруги Смерті, яка ходила за ним по пʼятам. Так і отримав він своє імʼя — Передвісний Бог.

Користуючись нагодою і не вбачаючи у найменшому браті загрози, інші Боги скидали на нього свої обовʼязки. Часто виконуючи функції свого старшого брата і буваючи на війні Передвісний Бог наперед визначав переможця. Варто було силам противників зійтись на полі бою, як Передвісний Бог зі своїми містичними помічницями знаними під назвою вакхи, яких він сам і створив, вже знав з чийого боку табору він бенкетуватиме після битви. За це його люди й полюбили найбільше за інших Богів, він бо багато часу проводив серед смертних. Він тяжів до людей, він їм потайки заздрив, він зачаровувався крихкістю людського життя, а ще тим, як людям доступні такі незвідані поняття як Віра, Надія й Любов. Через цікавість до однієї з сестер, власне, Передвісний Бог і відмовився стати четвертим чоловіком Богині Ліліт, адже волів взяти собі за дружину лиш ту, з ким йому пощастить пізнати це почуття. Ліліт сміялася з молодшого брата і не зважала на такі його дурні забаганки.

Якось не полі бою зійшлися два брати — два королі двох ворогуючих між собою держав. Передвісний Бог ще до того, як зʼявитись перед обидвома братами обрав з них того, кому віддасть своє благословення. Запеклий бій точився довго й виснажливо. Кілька тижнів підряд воїни шматували один одного та Смерть не приходила по своє. Передвісний Бог кликав її, звертався до Багатоликого Бога із запитанням чи, бува, не гостює у його світах подруга Смерть, та від неї і слід простиг. Жоден з воїнів з боку, який мав програти не помирав як би завзято не билися поруч із військом вакхи. Бився з ними і сам Передвісний Бог. Та скільки б меч його, створений з Тіньової криці одним зі старших братів, не проходив крізь людську плоть, смертні не гинули. Зрештою Передвісний Бог вперше в житті залишив битву не винагородивши обраного ним переможця і відправився шукати Смерть.

Давня подруга знайшла його сама. Виснажена і засмучена, із заплаканими чорними очима постала подруга перед ним. Передвісний Бог був зовсім не готовий до побаченого і від шоку й слова зронити не міг.

Смерть мовчала якийсь час вдивляючись в обрій скляним поглядом, а тоді повідала Передвісному Богові свою історію про те, як закохалася в Перший Спалах Сонця і народила від нього доньку, яку ховала від всіх, бодай ніхто б не дізнався про її існування. Залишаючи свій найпотаємніший скарб на краю світу Смерть і не підозрювала, що тільки-но донька підросте, як її здолає цікавість до всього людського і вона піде пізнавати життя смертних. Донька Смерті блукала серед людей і, як зазвичай трапляється в людському світі, — була обманута одним з братів-королів, що зійшлися на тому самому полі бою, де й досі точилася запекла боротьба. За допомогою сили людей-алхіміків той король, який не був обдарований прихильністю Передвісного Бога, полонив доньку Смерті і наказав самій Смерті не втручатися й не забирати його воїнів, доки йому не набридне усе це видовище.

Почувши цю історію Передвісний Бог спалахнув гнівом. Ніхто ж бо не може собі дозволити поневолити Смерть — вона не підвладна нікому, навіть Боги не мають впливу на неї і не втручаються в її діяння без дозволу. Бог пообіцяв Смерті відшукати доньку і жорстоко покарати усіх причетних до цього злодіяння. Зрештою обманули тут і його.