27

Привіт, Вікуся, де ти пропала?
— Та мала деякі справи по роботі, а що, ти вже скучив?
— Дуже, — відказав юнак і взявся обіймати дівчину. — Як ти чудово пахнеш... цей запах твого волосся... він зводить мене з розуму.
— То я сьогодні зранку голову помила квітковим шампунем із екстрактом троянди, — посміхнувшись, сказала Віка.
— Ай, ти квіточка моя, як завжди щось скажеш!
— Кохаю тебе, моя маленька. Давай свій ротик... На, тримай! — поцілувавши Олексія, сказала дівчина, а він навіть не збирався її відпускати. Вчепився своїми вустами, як п’явка, і цілував так довго, що вона мало не почала задихатися від нестачі кисню.
— Все, Льошо, відпусти, ти мене з’їсиш так!
— Я такий голодний, коли бачу тебе.
— Та я помітила й відчула, що ти не тільки руками мене торкався, — посміхнувшись і зробивши «цьом» у щічку, сказала кохана.

А потім додала:
— Мій чоловіче, так не піде! Потрібно тебе нагодувати до несхочу, у всіх сенсах!
— Вікусь, ти завжди знаєш, як зробити мене найщасливішим на світі! Чудо моє, я тебе обожнюю, тому роблю все, щоб ми завжди були один в одного.
— Дякую тобі, золотетька моя, я тебе дуже ціную та кохаю з кожним днем сильніше. Я бачу це в твоїх діях і вчинках, а не тільки на словах. Ти в мене чудовий, тому кохатиму тебе не менше, ніж ти мене... і навіть більше.
— Тепер хутко додому, бо я також дуже зголодніла.

"Цікаво, чи хтось дочитає до кінця і скаже: 'Хочу ще!'".