14

В один день з ними трапилось страшне: вони повертались додому, скупившись на ринку, і на виїзді з міста в їхній автомобіль врізався на великій швидкості інший. І, на жаль, жінку не змогли врятувати — від отриманих травм вона загинула на місці, а чоловіка встигли вчасно доставити до реанімації та врятувати йому життя.

З цього жахливого моменту вже пройшло декілька років, але Іван не може себе пробачити за те, що не врятував свою кохану та матір своїх дітей.

– Тату, – промовила Софійка, – чому ти сумний?

– Все добре, доню. Інколи в людей є моменти, коли їм важко на душі. Що ти хотіла, маленька?

– Казочку, казочку, тату!

– Добре, сонечко, йди в ліжечко, а я зараз прийду.

Прийшовши, він побачив, що його старша донечка вже в ліжку, а Софійка ще збирає іграшки.

– Давай допоможу.

– Ні, я сама, – відказала вона.

Дозбиравши все, вона сказала:

– Розказуй, тату.

– Будеш в ліжечку, як сестричка, тоді я почну розказувати.

І вона швиденько лягла та накрилась ковдрою — лише оченята було видно.

– Це вже інша справа, – сказав батько та почав читати казочку.

Дочитавши її до половини, він помітив, що його вже ніхто не слухає: його милі дівчатка заснули. А через мить він також заснув.

Прокинувшись, він приготував їсти, і дівчатка, поснідавши, пішли до школи в другий та третій клас, а Іван пішов на роботу, де вже довгий час працював.

Згодом він дізнається, що його колега Ольга кохає його і мріє про діток, бо сильно їх любить, але не може мати.

Іван, дізнавшись про це, сказав:

– Ти знаєш, Олю, моїм дівчаткам так не вистачає мами. Виходь за мене і люби моїх діток, як своїх, а я все зроблю, щоб ми були щасливі.

Ольга розплакалась, і він її обійняв і сказав:

– Кохаю.