12

Вони зустрілись у Львівському цирку, вона шукала своє місце, і це місце виявилось поряд з ним. Вона присіла, а він поглянув на неї, і вона також в цю мить поглянула на нього, і їхні погляди зустрілись.

— Привіт, — сказав він.
— Привіт, — відказала вона.

— Ви також вирішили не надовго вийти із буденної рутини? — промовив хлопець.
— Так, треба інколи, бо життя проходить, і окрім роботи та сім'ї і декількох книг, нічого не бачиш. Хоча в книгах можна побувати де завгодно, але це не реальність, на жаль. Хочеться самій кудись піти, розвіятись. От така нагода випала, і я тут. Дивлюсь на цю виставу і згадую себе маленькою дівчинкою, яка приїхала із шкільним класом сюди.

І вона поринула у спогади на хвилинку, а потім зітхнула і сказала:
— Як вже добре тоді було.

— Дитинство — це, напевно, найпрекрасніше, що в нас було, — сказав хлопець.

А вона погодилась.

— До речі, мене звати Діма.
— А я Іра. Дуже приємно з вами познайомитись.

— Знаєте, Ірино, послухавши вас, сам починаєш поринати у спогади.
— Та що ви, я лише трішки нагадала про те, де ми були щасливі та без турбот сьогодення.

— І мені цього цілком хватило, щоб зазирнути в минуле та поглянути на себе одинадцятирічного без декількох зубів хлопчика. Як же я тоді радів, коли мене батько повів у цей цирк поглянути на веселих клоунів та їх трюки.

— Ви також... можна на ти? — сказав хлопець.
— Ти також, напевно, не дуже часто можеш просто відпочити від всього, що тебе оточує.

— Так, хотілось би частіше. Але доросле життя... Треба якось крутитися, щоб мати щось і навіть цю можливість побути тут. І як виявилось, сьогодні — в компанії чудової, красивої, розумної дівчини Іри.

— Дякую тобі за милі слова, — вона усміхнулась, і її личко зарум’янилось.

І тут розпочалося шоу: гарненькі тваринки, веселі клоуни з червоними носами та вражаючі трюки, і куча глядачів, які просто в захваті від побаченого. Та Ірина і Діма, в яких посмішка на обличчі.

— Іро.
— Що, Дім?
— А давай ще якось сходимо разом сюди?
— Я з радістю, — відказала вона. — А сьогодні дякую тобі за день.
— І тобі дякую.

— До зустрічі, — промовила Іра і пішла.

Протягом тижня вони не виходили один одному з голови, а з нетерпінням чекали цієї нової зустрічі. І вона настала. І вони гуляли, розмовляли по душам, сходили в цирк, посміялись, і цей день став незабутнім для них, бо вони знайшли одне одного. І вона вже йшла не сама, бо її руку тримала Дмитрова рука.