9

Варя, виходь вже, поговоримо.
— Нам немає про що розмовляти, Андрію. Не змушуй мене кричати, щоб вибачитись.
— Та кричи, мені байдуже, — промовила Варя та закрила вікно балкону.

Андрій навіть не збирався йти. Натомість він дістав балончик з червоною фарбою та почав малювати на асфальті велике серце, а потім дістав ще й гітару.
— Варя! Варя! — загукав Андрій.

Але вона навіть не думала виходити. Вона не хотіла ні з ким розмовляти, а тим більше з Андрієм, який її образив, назвавши дурою. Натягнувши навушники та ввімкнувши голосно музику, вона лягла в ліжко та накрилася з головою. Лежачи під ковдрою, вона могла сховатися від всього світу, забути про все і просто слухати та насолоджуватися музикою.

А на дворі в цей час почала лунати зовсім інша музика, а слова в ній просто зачаровували:

Моя кохана, пробач мені,
Я не знаю, що зі мною сталось тоді,
Коли я говорив ці дурні слова тобі.
Я був сам не в собі.
Прошу, пробач мені...

На шум, який лунав на дворі, почали відкриватися вікна та балконні двері, але те вікно, куди був спрямований погляд Андрія, не відчинялося, і ніякого руху на балконі не було. Андрій побачив, що на сусідньому балконі зібралися люди, і гукнув їм:
— Будь ласка, покличте Варю.

Вони кивнули, і жінка пішла всередину приміщення. Через трохи часу вона була вже під Вариними дверима й почала дзвонити, але ніхто й не збирався виходити. Тоді вона постукала кулаком кілька разів. У коридорі почувся голос:
— Хто там?
— Це Ольга Миколаївна, ваша сусідка.
— Вже йду, — двері почали відчинятися, і Варя побачила пані Олю.

— Так, що вам потрібно?
— А ти прислухайся, — сказала вона.
— Що це?
— Це твій хлопець Андрій просить вибачення, я так розумію, — відповіла Ольга Миколаївна. — Він попросив мене покликати тебе.

— Я не розумію, як ти не почула, що відбувається на вулиці.
— Та я прилягла після роботи й заснула в навушниках.
— То я маю дякувати Богу, що ти мене почула.
— Та якраз у цей час я зазвичай прокидаюсь, тому збиралася вставати та почула, що хтось стукає у двері, і тут ви.

— Добре, я вже піду, а ти спустись до Андрія.
— Та не хочу, він мене образив, і я ще не пробачила йому.
— Ой, Варю, та він вже як годину вибачення просить! Та дай йому ще один шанс змінитися, або розходьтеся.
— Гаразд, ми самі вирішимо. Вам дякую за все.

Варя таки вийшла на вулицю й почула та побачила на власні очі картину, в яку не могла повірити. Її Андрій співає під гітару, а довкола зібралося чимало людей. Побачивши її, він покидає все та, немов би біжучи, йде назустріч їй. Варя також пришвидшила ходу, і вони ніжно обійнялися.

— Варю, пробач мене, дурня. Це випадково вирвалось.
— Андрію, я вже давно тебе пробачила, — і її вуста торкнулися його вуст.