9 Ти вдома

Подорож Весталем нічим не здивувала Гінні. Такий самий побут таких самих людей. Хіба що дикунів з степу більше. Для економії грошей молодик вирішив йти пішки. Він не прогадав. Численні подорожуючі охоче підвозили чоловіка з гарним лицем, який не нагадував розбійника.

Фортеця на сонячній скелі вразила мандрівника. Білі, кам’яні стіни не встигли почорніти, через що споруди здавалися не від світу цього. От тільки нетрі північних привидів псували краєвид. Гінні обачно обійшов їх.

Новий прт теж вразив його. Нажаль в ньому не було великого розмаїття кораблів. Лише два невеликих судна скрипіли старими дошками, чекаючи на нову подорож. Після розпитів місцевих виявилося що обидва пливуть до Сонфорту, і то це рідкість, коли хтось наважується покинути Весталь.

В місцевому шинку, куди зайшов Гінні, пиячило чимало підозрілого люду, серед яких виділялися двоє імперців. Їх широкі губи виділяли іноземців зпоміж іншого народу. Молодик ризикнув підійти. Кілька пар очей одразу з підозрою глянули на нього.

– Чого тобі? - грубо запитав один із імсісійців.

– Шукаю корабель - коротко відповів Гінні і глянув на другого імперця.

Той махнув головою, закликаючи слідувати за ним. Не зважаючи на небезпеку, чоловік мовчки прослідував за ними.

У темній кімнаті, про яку мало хто здогадувався, сиділо ще троє загорілих іноземців. Один із них запитав:

– Хто це?

– Пасажир капітане - відповів чоловік, який привів Гінні.

– Гроші є? - звернувся капітан до потенційного пасажира.

– Не багато, якраз для подорожі.

– Заплотиш все що є. Решту відробиш під час подорожі. Раніше плавав?

– Ні, але пане…

– Зпертайся до мене капітан - перебив його пірат.

Те що ці чоловіки мали сумнівну професію, Гінні здогадався зразу. Засмага, погані зуби, рубці на шкірі - все свідчило про їх недолю.

На подив самому мандрівнику, його не кинули в клітку. Отримавши спальне місце серед матросів, молодик прийнявся відтирати смердючу палубу.

Кілька сорок подорожі промайнули швидко - робота цьому сприяла. Старе судно, яке пірати ховали за кілька тисяч кроків від Сонячної скелі, вражало своєю забрудненістю. Коли ж воно дісталося Вілларіку, Гінні встиг виправити це. Нажаль капітан не оцінив його роботи, і таки продав бідолаху у рабство.

Торги відбулися прямо на його очах. Як же він смішно виглядав, не розуміючи про що говорив капітан з торговцем. Молодик постійно посміхався і кивав у відповідь на всі незрозумілі питання, а торговець лише посміхався у відповідь.

– Не завжди щастить - зітхнув чоловік, коли його погрузили на віз, разом з іншими рабами.

Серед них було багато вестальців. З одним із них навіть вдалося трохи поговорити.

– Ти зсідки? - Запитав Гінні.

– З Сойну - відповів невільник, що мав на вигляд сезонів сорок.

– Не знаєш куди нас везуть?

– Ні. Я вже багато сорок у цьому місті і ще ніхто нічого мені не розповів.

– Це був Вілларік.

– А ти звідки знаєш?

– Капітан піратів розповів.

– Он як - незнайомець посміхнувся - ти попався на типовий гачок піратів.

– Можна сказати що ти уникнув рабства - обурився Гінні, що почув наглядач, і молодик отримав батогом по спині.

– Та заспокойся ти - доброзичливо продовжив співрозмовник - мене звати Лівок. Я колишній торговець рибою.

– А я Гінні. Професії не маю. Раніше підробляв в столиці.

– Що ж Гінні. Як ти потрапив в таку халепу?

– Тільки після вас - відмахнувся молодик, не бажаючи розповідати щось про себе, принаймні першим.

– Як бажаєш - погодився Лівок і таки почав розповідь.

– Після того як я потрапив до першої армії, мені довелося тікати - армію перемогли кочівники. Вдома я застав спалену хату. Жінки немає, діти теж зникли. Пиячив я довго, поки не почали повертатися сусіди. Тут я дізнався що дарма вбиваю себе горем - моя сім’я жива і здорова, от тільки возєднатися з ними я не встиг. Почався набіг рохнійців. Моєї хати вже не було, а то би і її спалили. Дикуни почали ловити всіх підряд. Мене теж впіймали. Тепер я тут - на чужині.

Гінні деякий час мовчав. Розповідь невільника нічим не вражала. Його особиста доля була набагато багатшою на події: добрі і погані. Кілька разів він вже хотів почати свою розповідь, але завжди знаходилася подія, яку він не пам’ятав. Нарешті Гінні заговорив:

– Я син звичайного коваля. Батько помер багато сезонів тому від гарячки після поранення на роботі. Мати… мати вбили нещодавно. Кляті імперці викрали її, і вбили, не отримавши достатньо грошей. Мені важко пригадати той момент. В пам’яті лишилося тільки як вона помирала на моїх руках. Зараз я намагаюся знайти свою сестру, яку теж викрали.

– Тепер і тебе викрали.

– Не варто було покладатися на вдачу - зітхнув Гінні, після чого його ніби прорвало.

Він розповів все про себе: як колись давно батько навчав його; як після смерті батька мати захворіла; як віг познайомився з Ойком, який знайшов екзотичні ліки. Розповів він і про те, як Ойк познайомив його з паном Очідом. Про угоду - теж розповів.

Співбесідник мовчки слухав. Чоловік полюбляв цікаві історії, та він не здогадувався що все найцікавіше Гінні просто забув коли Ролі зник. Помітити це неможливо.

Приголомшений Лівок решту дороги мовчав. Лише кілька звуків крихтіння вирвалося з його вуст, коли рабів перевантажували на корабель. Їх везли до Бірілу - міста, де раби цінилися більше всього.

Лівока вразив імперський порт, а от Гінні було байдуже. На лихо любителю історій, їх розділили, тож балачки припинилися. Причиною розлуки стали швидкі торги на яких продали колишнього торговця. Маленька ціна зіграла свою роль. Гінні продали набагато пізніше, і то покупець довго сперечався з работоргівцем. Схоже той хотів завищену ціну. З цього моменту почалися незрозумілі махінації нових господарів. Кілька разів його передавали із рук у руки, ніби звичайну річ. Лише надвечір молодик опинився в доволі пристойній кімнаті. Про те, що він невільник, нагадували лише грати на маленькому віконці. Зручне ліжко у кутку, тумба, більше схожа на табурет – весь вміст кімнати нагадував скоріше таверну ніж в’язницю. Вмостившись зручніше, Гінні заклав руки за голову, ніби подушка була не досить м’якою. Вперше йому стало легко на душі. Нічого більше не залежало від нього, і тепер можна розслабитися, в очікуванні подальшої долі.