4 В долині як завжди штормить

Тисячі еліфі покидали Фол. Нова влада не звертала на проблеми місцевих, тому постала загроза нового голоду. Коли ж почалася епідемія - потік біженців подвоївся.

Велетенські нетрі заповнювали собою весь вільний простір навколо Сонячної скелі. Північним привидам не підходив клімат долини, але сюди все одно прямували всі еліфійці, що покидали свої домівки. 

Ходили чутки про утопію десь в дикій місцевості, та стомленим недугою людям подобається більш надійний план переселитися на узбережжя, ніж пошуки легендарного місця.

– Мамо, мамо глянь – залепетала дівчинка, коли побачила свтлі стіни вежі.

Жінка лише сумно всміхнулася. Її волосся почорніло від бруду. Важка дорога через степ змінилася не набагато легшою подорожжю долиною, та вони витримали цей виклик долі.

Вдова з донькою зробила несподіване відкриття для себе, коли зустріла купу співвітчизників в такій далині. Стомлена, вона міцно притискала до себе дитину, блукаючи між жалюгідними житлами біженців. Тисячі ельфінійців жили в нетрях збудованих із сміття.

– Давай глянем що там – запропонувала дівчинка, тицяючи пальчиком на дорогу до фортеці.

Підйом вийшов набагато легшим ніж здавалося. Винагорода за підйом теж перевершила всі сподівання. Навіть краєвид біля воріт вражав.

– Вам сюди не можна – звернувся до них сивий чоловік.

– Ми не хотіли нічого поганого – відповіла жінка, не зрозумівши ані слова.

Невідомий потер бороду. Його вуста мовчки відкривалися, поки не почулося бурмотіння.

– Він божевільний? – Спитала перелякана дівчина.

– Ні – грубо відповів їй чоловічий голос.

Невідомий ельфінєць, що виглядав як вельможа, наблизився до них – пан архітектор попередив, що вам не можна знаходитися біля фортеці.

Жінка покірно схилила голову.

Невідомий співвітчизник довго розглядав їх, поки не зник разом з диваком за воротами.

Повертатися в нетрі вона боялася. Жінка зробила невеличкий дашок з гілок під стіною, щоб сховатися у разі дощу.

Численні робітники, які ходили туди-сюди, здивовано поглядали на неї. Вдова вже дістала рештки припасів щоб повечеряти, як раптом грубий ельфінієць знову з’явився. Поки він відчитував біглянку, прийшов і дивакуватий архітектор.

– Пане Асторліс? – Відреагував еліфієць на свого наймателя.

– Ти женеш їх? – поцікавився той причиною гніву підлеглого.

– Пане – еліф з гнівом замахав руками – якщо дозволити тут селитися, то до біженці перекриють під'їзд до фортеці.

– Маєш рацію – погодився Асторліс – але чому ти перекладаєш рішення проблеми на біженців? Я давно міркую над розселенням іноземців, відколи побачив їх тут.

Архітектор глянув на жінку.

– Гадаю нам слід збудувати більш-менш придатне житло. Можливо це зробить нетрі безпечніше, і жінки припинять боятися іх як вогню.

Для біженки з дитиною розмова чоловіків була просто дивними звуками. Та жінка була рада лише тим, що їх залишили в спокої. Вона вже вмостилася під дашком щоб поспати, як раптом знову почувся неприємний голос злого еліфійця.

– Йдіть за мною, тут вам спати не можна.

Вже кілька сорок серед керсорів Сонфорту наростала напруга. Більшість досі була незадоволена союзом з Рохні, хоча були і ті, хто змирився.

Ключевою подією подальшої катастрофи стало вбивство двох керсорів у розважальному закладі за межами стін. Всього за десять днів до цього офіцери третьої армії обрали собі нового генерала. Ним став Кальві. Генерал сприйняв вбивство керсорів як замах на його владу і розніс на щіпки підозрілий шинок. Господарь закладу опинився у підвалах фортеці. Дружина бідолахи кожного дня ходила до Кальві просити про помилування.

Врешті-решт генерал звільнив в’язня, коли стало відомо хто вбив офіцерів. Як виявилося це зробили керсори з першої четвертини. Молоді й гарячі голови почали суперечку на тему союзу з кочівниками.

Кальві одразу заарештував вбивць, та це викликало незадоволення решти офіцерів. Всі добре розуміли що за вбивство керсора є лише одне покарання - смерть.

– Вирішуй: або ти з нами; або проти нас – озвучили ультиматум незадоволені офіцери, увірвавшись у кімнату новоспеченого генерала. Останній вагався, та страх втратити життя і владу в одну мить, вирішив все за нього. Залишалося лише озвучити це.

Кальві таки погодився з повсталими.

Негайно почалися переслідування Рохні. Хоча в місті не було багато переселенців, вулиці  швидко заповнилися трупами рудих чоловіків, жінок і дітей.

Кочівники організували спротив. Їх нечисленні групи допомагали тікати співвітчизникам від смерті. На щастя переслідування не розповсюдилося далі міста.

Через сороку новина про повстання дісталася столиці.

Переляканого хлопчину привели в палац. Генерал Юріюс особисто вислухав його.

– Керсор Кальві проголосив себе генералом третьої армії і розпочав чистку міста від Рохні. Еліфі теж дісталося - їх вигнали з міста.

Королева нервово крокувала по своїй приймальні. Вона ще не знала поганих новин, тому обмірковувала своє швидке зближення з генералом. Всього кілька днів тому Юріюс був ій чужою людиною, а тепер вони стали коханцями.

Нахабний стук у двері розгнівав Люмію, та почувши голос генерала, королева одразу заспокоїлася.

– Погані новини моя володарко - повстання в Сонфорті.

Спочатку жінка хотіла затіяти скандал своєму коханцю за такий офіційний тон, та через мить ця думка відійшла на другий план.

Того ж дня столицю покинув гінець. Молодий парубок віз вимогу видати самозваного генерала. Одночасно з цим через інші ворота вийшов старий чоловік. Йому було тяжко йти пішки, але справа була надто важливою. Важливішою навіть за власне життя для старого Друта.

Багаття, що спалювали результати погромів, палали вже кілька днів. Гори трупів обливали земляною смолою щоб полум’я могло поглинути сліди злочину. Серед жертв виявилося більше стариків жінок і дітей - саме тих хто з початку віків був найуразливішим. Воїни, які скоїли це свавілля, розкаялися. Важко бачити ворога в мертвій жінці чи дитині. Ті ж хто збагатився під час погромів навіть не подумали про свою вину, тому коли приїхав гінець з столиці - його мало не повісили. Поранений юнак втік з Сонфорту, і сховався у доброї жінки, що взялася приглядіти за молодим кур’єром.