2 Повстання

Кілька тижнів правитель Шерстабу намагався дізнатися про долю свого посла. Суперечні одна одній новини, збивали з толку. Дехто писав, що в ханстві абсолютний спокій, коли деякі листи волали про загрозу, яка нависла над самим ханом.

– Які ж вони тупі! – Виялався Хетран.

Патрицій бажав цього союзу. Хоч зараз він створював враження розбещеного багатія, від батька Хетран Шерсто успадкував не лише місто, а й характер. Союз вільних земель, який створив його предок на противагу експансії імсімійців, слабшав, коли їх вороги міцнішали. На руку патрицію грало лише те що імперці мали напружені відносини з усіма сусідами. Союз з ханством Заль, надто сильно манив правителя своєю вигодою, щоб так просто відмовитися від нього.

– Приготувати посольство. Я особисто відвідаю хана – спантеличив всіх своїм рішенням Хетран.

Сотні слуг і солдатів рушили на схід вздовж узбережжя. Приховати свою подорож, патрицій навіть не намагався, тому попереду каравану несли його родовий герб. Полотно з зображенням сокир Шерстабу привертало багато уваги. В деяких селищах збиралися цілі натовпи, коли чутки про подорож правителя доходила до них. Так продовжувалося до самого кордону. За ним навколишня природа різко змінилася. Вологі лани замінили посушливі степи. Круті пагорби втратили свою висоту, перетворившись в ледь помітні підйоми і спуски. Навіть тварини зустрічалися тут інші.

Хетран, який вперше покидав Союз вільних земель, насторожився вже на другий день подорожі. На горизонті з’явилося портове місто Резесаш.

Ніхто гостей не чекав. Навпаки - приїзд шановного гостя викликав роздратування у намісника хана. Той, звичайно відкрито її не проявляв, та в поведінці місцевого вельможі відчувалася напруга.

В місті караван довго не простояв. До рук патриція потрапило письмове попередження: “Тікайте з ханства”. Ні підписів, ні найменьших натяків коротке послання не містило, тому вельможа не поспішив виконувати його, а дарма.

Вечором, коли небо вже червоніло, у місті щось відбулося. Галас дрібних груп людей на вулиці мало зацікавив Хетрана, та він все таки відправив слугу дізнатися що відбувається. Не висока постать у плащі тихо покинула покої вельможі. Його особистий шпигун вийшов на роботу.

Впевнена хода ніяк не привертала уваги до досвідченого лазутчика, але за ним слідкували. Тільки но чоловік відійшов подалі - на нього накинули сітку. Мов звіра його потягли кудись. Тверда поверхня роздирала шкіру навіть крізь товстий плащ. Через біль шпигун не міг зосередитись. Рука потягнулася за кинжалом, але невдало - черговий удар об землю змусив слугу знепритомніти. Прокинувся він вже зв'язаним. Очі поступово сфокусувалися на чиїхось чоботях. Незнайомець нахилився і повільно запитав:

– Як шановному вельможі Залю зустрітися з твоїм господарем?

– Гадаю краще відправити листа, щоб домовитися про зустріч – вдаючи покірність, відповів шпигун.

Тяжкий чобіт вдарив його прямо у зуби.

– Вибачте, не втримався – тихим - ласкавим тоном промовив незнайомець – мені повторити питання?

– На одне й те саме питання зазвичай відповідь не змінюється.

Різкий рух незнайомця, і колись вірний кинжал шпигуна проштрикує руку свого володаря.

– Я не це питав – спокійно помітив незнайомець.

Викрики болю ще довго лунали з приміщення, де кат Фаваїфа допитував свого полоненого. Врешті-решт останній розповів все.

Тієї ж ночі, після короткої, але кривавої сутички, Хетрана схопили. Патрицій опинився в холодному підвалі, де сусідами були лише пацюки. Сильний сморід і огидна їжа робили ув’язнення вельможі нестерпним, та найгірше чекало попереду. Після кількох довгих тижнів заточення до Хетрана почав навідуватися якийсь чоловік. Спочатку він вів себе дружньо, та одного разу все змінилося. Як завжди, десь рипнули залізні двері. Патрицій вже підвівся, чекаючи свого єдиного співрозмовника. Той буденно став перед в'язнем, і протягнув йому дорогий папір.

Очі патриція відвикли від читання, тому він довго вдивлявся у старанно написані символи. Так і не зумівши зосередитися, Хетран спитав:

– Що це?

– Це договір про унію Шерстабу з ханством Заль.

– І чого воно тут?

– Там бракує твого підпису.

– Мого?

– Так друже. Ти правиш цим містом, хіба не пам’ятаєш?

– Це було так давно. Мене напевно забули.

– Не забули, тому ти маєш підписати унію, а потім…

– Ні – впевнено заперечив патрицій – я не зраджу…

Договорити йому не дали. Кулак незнайомця вдарив в’язня прямо крізь грати. З того дня співбесідник розмовляв не тільки словами, а й силою.

Минув ще тиждень, поки Хетран нарешті не зламався. Та підпису виявилося замало, у супроводі незнайомих слуг його відправили назад до Шерстабу.

Дорогою вельможа планував як позбутися небажаних наглядачів, та на місці плани довелося відкласти - в Залі стався переворот. Четверта донька хана отруїла свого батька і проголосила себе матір’ю народу.

– Божевільна – прошепотіли вуста Хетрана.

Здавалось його вже нічого не здивує, але доля, як завжди, важала інакше. В місто прибув посол від Аюн, або Аюн аль Ярандея Хана - як її тепер називали. Посланець приніс старий договір, за яким патрицій мав одружитися з так званою матір’ю народу. Звісно він відмовився. Стративши всіх слуг з Залю, Хетран зачинився в своєму палаці. Через два дні вельможа захворів, і знову опинився в дорозі. Отямивсявін лише в столиці ханства. Аюн одразу зустрілася з ним.

Чолвік і жінка довго мовчки дивилися один на одного.

– Завтра наше весілля. Скажи щось – нарешті заговорила нова правителька ханства.

– Як ти… Як ви здобули владу?

– Жорстокістю – коротко відповіла та.

Після весілля і короткого візиту до Шерстабу, Хетран Шерсо помер, не залишивши наступника.