Частина четверта 1 Небажаний наречений

Що відчуває жінка коли потрапляє в коло рідних? Вона радіє? Плаче? Святкує своє повернення? Нічого з цього не підходило для опису прибуття Аюн в Альсу - аль - Джафат. Жодної посмішки, жодного жарту, з боку молодої жінки, не було за всю дорогу до столиці своєї батьківщини. Слуга поряд, який разом з багатьма іншими підданими хана служив принцесі, не впізнавав свою пані. Дівчина змінилася, не  залишивши ні крихти себе минулої.

– Моя аркаяд (принцеса). Чи приємною була ваша подорож?

Аюн повільно глянула на слугу. Цей чоловік виростив її. Звичайно доглядали за нею численні няні, але Ваал, так звали сивого слугу, був вчителем з великої букви.

– Ти не хочеш про це знати – повільно промовила молода пані.

Решту дороги всі мовчали. Ваал все чекав коли його панно нарешті засміється і скаже ніби все це жарт. Ніби всі чутки про важку долю аркаяди Залю лише примха уяви нудьгуючого розуму розбещеної дівчини, та мовчання продовжувалося.

Довга подорож підходила до кінця.

Аюн, доля якої була вирішена ще до народження, навіть тут - на рідних пісках не виявила емоцій. Колишня наречена князя вільного міста Шерстаб лише кинула холодний погляд на численних людей, що зустрічали її. Наче тінь, вона промайнула короткий шлях від порту до паланкіну.

– Вони раді вас бачити пані – вчергове спробував заговорити з принцесою її слуга.

– Їм так мало треба? – Нарешті відповіла пані.

– Хіба ваше повернення не чудо?

– Повернення збезчещеної доньки хана?! Гадаю навіть твоє прибуття має більше ваги.

Слуга нервово заметушився. Його пронирливий ніс одразу висунувся за полотняні завіси, щоб упевнитися що їх ніхто не чує.

– Не говоріть так пані. Ви донька Кіаля аль Ярандея. Ваша цінність в очах жителів ханства ніколи не зменшиться. Посмію повідомити вам, що з Шерстабу вже прибув посол для обговорення…

– Годі! – не витримала Аюн – я звільняю себе від обітниці перед Хетраном Шерсом. В цьому більше немає потреби.

– Аркаяд. Шановний Хетран дуже інформований щодо вашого нещастя і його любов до вас анітрохи не згасла. Навпаки - шановний правитель Шерстабу ще більше бажає захистити свою наречену.

Принцеса нічого не відповіла. їй було байдуже. В серці тліло полум’я - дівчина бажала помсти. смерті всім вестальцям, всім імперцям, всім серфордцям.

Довза дорога анітрохи не утомила Аюн. Важко було відчути неприємне відчуття дискомфорту після тривалого перебування у якості рабині. Її батьківщина - Ханство Заль, країна досить консервативна. Работоргівля тут заняття з багатовіковою традицією. Хоча живий товар тут цінили, вигляд подорожуючих невільників  гнітив дівчину. Вона знала що їх ведуть на ринок, після чого який небудь багатій заплатить чималу суму, і раб потрапить у більш пристойні умови, але спогади не давали спокійно дивитися. Принцеса завісила фіранку.

Металеві ворота Альсу аль Джафату відчинилися перед непомітним паланкіном. Шестеро рабів внесли у заможний столичний район людину, яка приїхала змінювати долю міста.

– Доня моя! – радісно привітався Кіаль і широко розвів руками – Нарешті мій скарб вдома.

Аюн лише вклонилася, не бажаючи багато говорити.

– Ти так виросла. Чи добра була твоя подорож?

– Добре кане (правитель).

– Через тиждень ти виходиш заміж. Ти б бачила посла Хетрана. Як він розпинався переді мною. Схоже тебе там чекають.

– Це добре батьку.

– Я радий що ти розумієш – широко всміхнувся Кіаль – і не забула свої обов’язки.

На цьому зустріч батька з донькою закінчилася. Кан Залю, або на східний манер - хан, економив свій час. Навіть повернення Аюн не змусило його виділити більше кількох хвилин.

Поступово життя в гасрі (палац правителя) частково зцілило глузд принцеси. Дівчина відновила деякі зв'язки з колишніми знайомими, але у тих була одна спільна риса, що бентежило Ваала. Всі ці люди були військовими.

Через тиждень прибув новий посол з Шерстабу. Володар міста бажав дізнатися чому його придбання не приїхало щоб приєднатися до гарему правителя. Принаймні так розуміла ситуацію Аюн. Дівчина з почестями прийняла посланця, але жодної чіткої відповіді не дала. Тоді посол звернувся до Ваалу, щоб уточнити ситуацію, на що старий слуга відповів:

– Аркаяді потрібен час щоб прийти до тями. Шановний Хетран Шерсом знає яка доля припала на молоду дівчину. Чи не міг би шановний патрицій проявити знамените на весь світ терпіння, задля остаточного одужання пані?

– Ви праві – відповів посол – наш володар дуже терпелива людина, але він вже чекав багато років. До того ж заручини є частиною кредитної угоди. Гадаю тут зволікання зайві, та ми не кати щоб когось примушувати. Ще однго тижня досить для загоєння душевних ран пані?

– Так шановний.

– Тоді я матиму честь зачекати тут пані Аюн, і особисто представити її перед князем. Борги треба повертати.

З останніми словами посол всміхнувся. Він знав що принцесу просто продали за вигідний кредит, а отже ханство не могло відмовитися від своїх обов’язків, інакше весь союз вільних міст призупинить кредитування хана.

Тяжка розмова завершилася. Ваал одразу згорбився, як тільки посланець вийшов. Старому чоловіку було важко виконувати свої обов’язки. Почесний відпочинок вже чекав на нього, якби не раптове повернення Аюн. Слуга любив свою пані, але більше всього старець любив себе, тому особливої радості повернення принцеси, в нього не вилкикало.

“А що як вона це розуміє” - промайнула в нього страшна думка.

В той самий час, коли її слуга вмовляв посла почекати ще трохи, сама Аюн вела свої інтриги. Дівчина запропонувала себе улюбленому воєводі хана, якщо той врятує принцесу від небажаного заміжжя. Фаваіф - як називали воєвод в ханстві, одразу погодився. Уночі посла Шерстабу задушили.