15 Сила і покірність

– Капітане Селіос, дозвольте доповісти – звернувся молодший слуга до свого володаря.

– Кажи – важко, ніби від болю, дозволив той.

– З острова прислали птаха.

Капітан лише махнув рукою наказуючи принести повідомлення. Сьогодні в нього був поганий день. З самого ранку виявилося що гарненька невільниця уночі стрибнула за борт.

– Ця жінка обрала смерть замість моєї любові. З неї дійстно вийшла б добра матір – звернувся Селіос до свого наставника, що стояв поряд.

– У вас уже є наречена – відповів той.

– Благаю вас пане Усіф. Хіба ж ви коли небуть одружилися б з таким страховиськом?

Старий Усіф всміхнувся, але не встиг нічого відповісти - до них принесли клітку з Акором - птахою Сонячного острова, якого використовували для відправки повідомлення.

Ці міцні істоти могли днями летіти до свого володаря, та все таки відправляти їх у море - ризик, тому послання мало бути важливим.

– Прочитайте ви – відмахнувся капітан, звертаючись до Усіфа.

Незадоволено повертівши сідою головою, наставник почав голосно читати:

– “Капітане Селіос Халто. Ім’ям правителя Світлого острова - Ельтоса Хофана іф Ельф, наказую вам прибути в захоплене місто Хельфін, щоб приєднатись до військової кампанії проти диктатора Ейсто Фолтона. Цей мерзенний зрадник посмів налагодити зв'язки з південними варварами. На місці ви отримаєте більш детальні накази”

– Схоже про мене знову згадали – меланхолійно помітив капітан, і різко вскочив на ноги – схоже наш Промінь направиться до Хельфіну, щоб показати цим брудним блазням справжню красу.

Всього через добу Селіос з відразою крокував по причалу захопленого міста. Уроженцю світлого острова було незрозуміло чому скрізь так брудно. Раби, плентаючись до пристані, місили босими ногами товстий шар багнюки, під яким зникли вимощені вулиці. Останні були широкими. Щонайменьше десять кроків розділяло будинки навпроти. Та незважаючи на бруд, архітектура досі вражала.

– Трохи нагадує столицю. Чи не так? – звернувся до вчителя капітан, на що той незадоволено буркнув:

– Було б нерозумно порівнювати цю діру з Верфілем.

– Ти розумієш про що я – фиркнув Селіос.

Старому Усіфу не подобалося коли його учень забував про повагу. “Молодий дурень” - говорив він подумки у такі миті, пригадуючи, що сам колись був ледве не гірше за Селіоса. 

Думки - думками, а справи перш за все. За підтримки батька, капітан зміг отримати непогану посаду. Три сотні муштрованих вояків опинилися під його командуванням. Після призначення своїх людей на місця офіцерів, Селіос, разом з такими як він капітанами, створили армію, що пройшлася серпом по багатостраждальній землі. Мов стихійне лихо, острів’яни залишали після себе лише згарище і потік рабів. Невільники, як кров з рани почали покидати свою батьківщину.

Королівство Ельфіні змучене і роздроблене голодом не могло чинити спротив лютому хижаку. Він відривав місто за містом, як куски м’яса. Налякані вторгненням ельфінійці десятками тисяч тікали на південь, Ніхто вже не скаже скільки невинних душ було вбито, викрадено, чи згвалтовано у тому хаосі, поки неорганізований натовп рятувався.

Новина про війну з острів’янами дійшла і до Ролгіна. Приніс її посланець з Фолу. Колись чванькуватий посол Аннтас Юріс повзав перед володарем Серфорту, виконуючи наказ свого диктатора.

– Володарю – солодким голосом підлизувався іноземець – ваш вірний союзник - Ейсто Фолтон просить вашої допомоги. Жорстокі жителі Сонячного острова віроломно напали на міста Еліфу. Вони безжально мордують, зааковуючи в кайдани всіх, хто не встиг втекти. Диктатор згоден одразу прийняти ваші умови щодо відміни рабства, якщо королівство допоможе місту встояти.

– Хіба на вас вже напали? – здивувався командувач.

– Ні пане – поспішив заперечити посол – але це питання часу, коли світлі еліфійці дійдуть до Фолу. Поки новина дійшла до нас, скоріше всього острів’яни захопили ще кілька міст.

Ролгін прикрив лице рукою. “Невже я змушений буду все життя вирішувати чужі проблеми” – подумки карався він, поки нарешті не вирішив.

– Я зберу військову раду пане Юріс. Ви теж будете присутні.

Вставши з трону, командувач підійшов до стола. Спершись кулаками об нього, він тихо додав:

– Корону носить голова.

Це старе Серфортське прислів’я колись король Дірт передав своєму сину, а той розповів його Роллі. Останній не надавав цим словам ніякого значення, поки сам не став першою особою королівства. Зараз же колишній генерал добре розумів - прислів’я означало що тільки розумна голова може втримати владу.

Всього через кілька сордіб біля столу зібралося чимало офіцерів першої армії.

Сам володар теж стояв на рівні зі своїми підлеглими. Був тут і генерал Юріюс - найвідданіша людина Ролгіна.

– Починаємо нараду – буденно оголосив командувач – скоріш за все військо невідомого розміру вже почало свій рух до міста Фол. Його правитель наголосив, що острів’яни рухаються швидко, тому допомогу треба відправляти негайно.

– Командувач – звернувся до нього керчета Ортан – навіщо нам допомагати північним привидам? Досі ми лише те і робили, що приймали біженців і торгували з ними.

Ролгін нічого не відповів. Він мовчки поманив когось рукою. До зали увійшло двоє охоронців, що тримали зв’язану жінку.

Невільниця виглядала молодою. Гарне лице і довге чорне волосся було досить доглянуте, як для ув’язненої, тому одразу вразило присутніх своєю красою.

– Назви своє ім’я і посаду – грубо наказав володар.

Роздивившись всіх навколо, дівчина тихо відповіла:

– Мене звати Міліса. Я була головним капітаном міста Біріл.

Серед офіцерів піднявся галас.

– Це брехня – обурився один з керсорів першої черги – як жінка могла очолити цілий флот!

– Тихо! – вигукнув Ролгін і кивком наказав невільниці говорити далі.

– Нашим завданням була торгова місія в Хельфін – розповідачка шмигнула носом, вдаючи ніби ледве не заплакала – та коли навантаженні судна зупинилися біля Сонфорту, на нас напали. Спочатку ми вирішили проскочити повз невідомі кораблі вночі, але якимось чином нас помітили.