14 Нова хвиля біженців

Тим часом далеко на півночі тисячі людей відчували страх і розгубленість, рухаючись у невідоме. Хоча декому якраз все було дуже добре відомо.

Хетнас Ель - диктатор Хельфіна, знав свої плани. Поява старих ворогів з острова не була останньою. Одноосібний володар міста навіть не був впевнений, що не почалося повномасштабне вторгнення. Можливо зараз палало не лише його місто.

Хоча кількість людей танула на очах, Хетнас сподівався на своїх воїнів. Через кілька днів його військо дісталося міста Фал. Хоча про його наближення місцеві давно вже знали, ніхто їх не зустрічав.

– Це добре – прокоментував диктатор ситуацію.

– Чому ви так вважаєте? – поцікавився воєвода, та Хетнас нічого не відповів.

Володарю стало неприємно через недалекоглядність свого підлеглого. Він вважав що в Фолі надто мало військ, тому місцевий диктатор готується до облоги.

– Накажи розбити табір, завтра почнемо перемовини – наказав Хентас і відправився облаштовуватись в наметі.

Перемовини так і не відбулися. Уночі вдвічі менше військо Фолу змусило розбігтись вояків із Хельфіна.

Спочатку табір обстріляли, потім кілька сот вершників Рохні легко увірвалися в центр стоянки. Помітивши розкішний шатер, вони вирішили пограбувати його. Кілька охоронців стояли на смерть, захищаючи жадану здобич нападників, та недовго. Увірвавшись всередину, кочівники натрапили на якогось напівголого вельможу.

Піднявся жіночий крик. В одному із закутків забилися чотири наляканих жінки. Помітивши їх один з нападників всміхнувся

– Непогано влаштувався – звернувся він до вельможі. 

Пошрамована рука піднесла меча до горла диктатора.

Кочівник насолоджувався владою над багатієм, поки його підлеглі хапали все цінне.

Раптом увірвався якийсь воєначальник Еліфі, і одразу увігнав лезо в одного з рохнійців, та через мить вже вбили його.

Головний кочівник дуже розлютився від смерті підлеглого.

– Він був моїм другом – проревів кочівник, після чого підійшов до іноземного вельможі.

– Заберіть жінок і найцінніше – скомандував він встромивши кинжала в око багатія.

Хоч кочівники і встигли розважитися з гаремом вельможі, їх наймач згодом відібрав їх. Виявилося що вбитий був диктатором великого міста на сході, тому Ейсто Фолтон залишився незадоволений через смерть вельможі, незважаючи на величезну здобич сріблом.

Казна Фолу збільшилася в той день вдвічі, не враховуючи прибутків від продажу продовольства, і зборів за прохід цивільних. Сам Ейсто доволі мирно поводився з жителями Хельфіна. Чутки про це швидко поширювалися серед біженців, тому вже через п’ятірку днів до стін Фолу зібрались тисячі людей.

Слуги диктатора скрізь горланили про ріки меду, що течуть на півдні. Треба тільки заплатити за прохід, і дорога вільна. Всі радісно вірили в це. Їм хотілося вірити хоча б в щось добре, після пережитих жахів голоду.

Один з купців міста Хельфін навіть домігся зустрічі з Ейсто. Яке було здивування бідолахи, коли він впізнав свою дочку серед служниць диктатора. Жінка, побачивши батька, виронила глечик із вином, і побігла обіймати батька.

– Все що захочете, володарю, все за неї віддам – з відчаєм запропонував той.

– Чого ж ти віддав такий цінний скарб своєму колишньому володарю? – З усмішкою запитав Ейсто.

Торговець впав навколішки.

– Хіба я міг щось зробити пане? Навіть моя смерть не врятувала б донечку від тої злої людини.

Диктатору сподобалися слова люблячого батько. Він підійшов блище, і запропонував угоду:

– Я поверну тобі твій скарб задарма.

Вельможа оглянув розлите вино.

– Допоможи зібрати воїнів Хельвіна під моє командування.

Завдання було досить небезпечним, та торговець був дуже впливовою людиною  в своєму місті, тому пообіцяв зробити все можливе. Зрештою він виконав свою частину договору, коли у місто увійшло ще дві тисячі солдатів. Разом з дочкою купець сформував величезний караван із біженців, і попрямував на південь. Закупивши припаси за срібло, старий торгаш здобув велику популярність серед еліфійців. Дорогою двічі на них нападали малі групи Рохні, та зникнення кількох десятків людей, ніхто навіть не помітив.

Дні йшли - караван рухався, поки одного дня не дійшов Серфорта. Одразу прибіг якийсь храмовий служитель, що обіцяв розселити іноземців. В самому місті до прибулих ставилися досить вороже, тому неформальний лідер біженців одразу погодився.

Діставшись місця він не повірив своїм очам. В неймовірно гарній рівнині біліли нові хатинки. Чим блище купець підходив, тим більше поселення його вражало, та коли з ним заговорив співвітчизник, він мало не знепритомнів від щастя. Був тут і свій голова - його звали Юстас. Ходили чутки буцімто молодий чоловік був братом самого короля, але після того як потрапив в немилість - втратив всі титули і майно.

Тим часом, сидячи за робочим столом, Ролгін нервово розмазував пером чорнильну пляму. Він міркував про переселенців, що пішли на захід від столиці, і йому це не подобалося. Було неприпустимо дозволити молодшому брату сформувати навколо себе велику силу.

– Писаря до мене – скомандував вельможа, і, дочекавшись слуги, почав диктувати:

– Наказую всім силам, що патрулюють шлях через рівнини, звертати всіх біженців Еліфі до Сонячної скелі, поблизу гирли Вести. Поселення північних привидів в інших місцях також мають бути переміщені до Сонячної скелі.

Здавалося цей короткий наказ не мав першочергового значення, та згодом виявилося, що це не так.