12 Королі моря

Сонце, як завжди, безжально гріло Біріл, від чого вологий мусон перестав освіжати місто. Людей в головному порті було небагато, та і тих випнула міська охорона, що заполонила всю пристань. Купка вельмож у вбранні світлих відтінків мерехтіли своїми золотими вишивками перед поважним візитером. Перший помічник імператора намагався охолонути за допомогою напоїв з льодом, сидячи під наметом. Його очам відкривався вид на пришвартовані кораблі, а біля ніг сиділо кілька рабинь.

– Скільки тут суден? – Спитав він у Міліси, яка низько вклонялася на відстані десяти кроків.

– П’ять торгових і чотири військові, шановний перший радник імператора – відповіла та.

Вельможа лише фиркнув, почувши таку відповідь. Золотий келих в його руці пітнів від прохолоди напою в ньому, так само, як і невільниці поряд.

Одна з рабинь подивилась палким поглядом на напій в руках радника. Той, в свою чергу, поманив її. Невільниця повзком наблизилася, і коли володар полив жінку напоєм, встигла зробити кілька ковтків. Вельможа засміявся.

– Як її звати? – тихо поцікавився він у слуги поряд.

Відповіли йому так, щоб ніхто не почув.

– Приведіть її сьогодні – наказав перший радник, після чого знову звернувся до Міліси – ти очолиш цей куций флот. Гадаю жінці якраз личить керувати цими торговими коритами. Щодо цього капітана…

Радник замахав рукою, поки якийсь слуга не нагадав:

– Ваєхе.

– Так, Ваєхе. Він здобув багато цікавої інформації, тому най насолоджується життям на суші, і не сміє вийти у море. А от ці кораблі – вельможа відразливо тикнув пальцем – най далі торгують з північними варварами. Схоже вони настільки тупі, що видобувають дорогоцінні метали замість того щоб вирощувати їжу.

Радник засміявся від, як йому здавалося, вдалого жарту.

Та вельможі остогидло стирчати на розпеченій пристані. Він рукою наказав принести паланкін. Рабині швидко розповзлися, пропускаючи конструкцію, за золотими прикрасами якої, ледве було видно дерево і полотно. Всівшись в середині, радник поманив своїх наложниць всередину. Бідолашні носії, хоч і були чоловіками кремезними, та все одно ледве підняли свого володаря з наложницями, від чого Міліса ледве не засміялася.

Час розваг для дівчини закінчився. Маючи добрий досвід у шпигунських справах, про мореплавство вона знала стільки ж - скільки діти, які жодного разу не бачили море. Зібравши всіх капітанів, Міліса розділила обовязки, обіцявши їм великі бариші.

Такої кількості зерна не бачив ще жоден капітан. Цілих два дні пішло на завантаження всіх суден. Міліса навіть припинила рахувати вагу вантажу, знову ж таки переклавши це завдання на капітанів.

У морі погода була сприятлива. Оминувши півколом володіння імперії на північному континенті всього за двадцять днів, флот спіймав попутний вітер. Ще через чотири дні довелося скинути якорі біля Сонфорту для поповнення запасів прісної води.

– Мабуть я найгірший адмірал у світі – мрійно проговорила Міліса, дивлячись як сонце сідає за лінію узбережжя.

Дівчина все згадувала відмову капітана Ваєхе від грошей і влади. Їй здавалося, що вона заздрить молодику.

– Його кохають – прошепотіла Міліса собі під ніс.

– Бачу судно! – Крикнув один з матросів, від чого мрійниця аж здригнулася.

Перейшовши на протилежний борт, вона глянула в безкрайнє море, та нічого не побачила.

– На світанку вони вже будуть тут – заговорив з нею блідий еліфієць, якого дівчина недолюблювала з моменту першого знайомства.

– Хто це?

– Це можуть бути лише кораблі з світлого острова.

– І чого їм треба?

– Скоріше за все бійки. Нам краще…

– Замовкни! – Гаркнула дівчина, і покликала капітана.

– Скільки там кораблів? – Звернулася вона до останнього.

– Три пані – відповів капітан.

– Всього? – З полегшенням зітхнула Міліса – нам вдастся прошмигнути повз них вночі?

– Думаю так, море тут глибоке. Мілини відсутні.

Було вирішено з темрявою підняти якорі, і ланцюжком спробувати проплити повз невідомої загрози.

Почалося все добре, та невідомі кораблі виявилися швидкими. Вже через п’ять годин після заходу сонця ворог напав. Першими під обстріл потрапили Хрезанта і Селеста - два торгові судна, що йшли останніми. Величезні вогняні стріли баліст несли на собі якусь горючу суміш, що дуже важко гасилася. Міліса зачаровано спостерігала як вогонь перемагає битву з вогнеборцями, і ті стрибають у воду. Прокинулась вона тільки коли в лівий борт Олівії потрапила така сама вогняна стріла. Матроси почали заливати полум’я, та через округлу форму борту, погасити його не вдалося.

Почалася паніка.

– Нам треба спустити рятувальні шлюпки – почувся їй неприємний голос блідого піничанина.

– Одразу тікати?! – спитала Міліса.

– В нас влучили чотири…

Почувся тріск дошок.

– П’ять разів. Треба спустити човни поки ті не загорілися.

Марно Носта переконував свого адмірала, капітан Олівії вже наказав всім покинути корабель.

Опинившись у човні з десятком людей, Міліса з жахом дивилася як полум’я спалює дерев’яне судно.

На ранок наступного дня навколо вцілілих моряків виднілися одні уламки і жодного корабля.

– Цікаво де наші військові кораблі - поцікавилась Міліса.

– Скоріше за все згоріли – відповів блідий, через що дівчина ще більше зненавиділа його.

– Гребіть до берега – нервово скомандувала горе адмірал.

За два дні до цього на півночі сталося інше лихо. Місто Хельфін було спалено. Рано вранці місцкві жителі спостерігали, як десятки суден оточили порт. Ще більше малих човнів осипали поверхню води, як блохи дику собаку.

Почався обстріл корабельними балістами. Це приносило мало користі, але добряче відволікало увагу від десанту. Деякі снаряди перелітали стіну і підпалювали дерев'яні дахи.

Перші промені ранку освітили вде палаюче місто. Горіли набережні райони. Містяни почали панічно тікати з Хельфіну. П’ятсот ворожих нападників захопили одні із воріт. Подальші події одна за одною пророкували падіння піста.