11 Минуле переслідує

Нарешті Ваєхе прибуває до Бірілу. Міліса одразу кудись зникла, та капітан вже звик до цього, тому навіть не звернув уваги.

На пристані його зустріли Мілена і П’юрі. Сестричка міцно обійняла свого найкращого розповідача, і потягнула джерело неймовірних історій, додому.

На вулицях міста стояла спека, тому у Ваєхе був поганий апетит. Він остаточно зник, коли Мілена накладала на стіл гарячі страви. Зрештою капітан не витримав, і піднявся до себе в кімнату.

Колись цей закуток належав йому, але зараз тут жила дівчина.

– Що трапилось? – почувся з-за дверей жіночий голос.

Ваєхе обернувся і побачив предмет своїх бажань. Втративши контроль, він пригорнув її до себе і палко поцілував. Спочатку Мілена напружилася, та через мить припинила опиратися. Перелякавшись від таких змін у поведінці, чоловін відпустив дівчину. Та, сором’язливо посміхаючись, дивилася йому в очі. Почервонілі вуста тихо заговорили.

– Тримайтесь себе в руках капітане.

Після цього дівчина швидко зникла. Трохи постоявши насамоті, Ваєхе все ж спустився, та пообідав з сім’єю.

Коли настала ніч, Мілена сама увійшла до кімнати капітана.

Тієї ночі рабиня остаточно довірилася своєму господарю. Вона розповіла Ваєхе як сумує за братом та сестрою, як колись багато плакала ночами, і як боїться за долю матері.

Через кілька днів дівчина навіть наважилася зізнатися у коханні. Бурхлива реакція молодого чоловіка дала знати про взаємні почуття. Ваєхе навіть обіцяв зробити якийсь особливий подарунок.

– У мене все є – відповіла Мілена – все крім рідних поряд.

– А знаєш? – Раптом змінив тему Ваєхе – твій брат великий вельможа.

– З чого ти взяв?

– Пам’ятаєш скільки воїнів було з ним? Напевно ти була перелякана, тому не звернула увагу на це. Більше сотні.

– Так багато? – щиро здивувалася Мілена.

– Це ще крім тих, хто був у засідці.

– Засідці?

– Розкажи краще хто такий твій брат.

– Я не знаю.

– Як це?

– Він ніколи не розповідав про свою роботу. Тільки те, що служить королю. Я дуже гнівалася через це, та не тепер.

– Як гадаєш - хто він?

– Мій брат? - Дурень, і шпигун, що вкрав мою сестричку.

Від такої різкої критики обидва розсміялись. Вузьке ліжко зарипіло, нагадавши молодим людям де вони знаходяться. Парочка притихла.

Далеко на півночі, в вічно зеленій долині подорожувало кілька чоловіків. Лідером групи, як і в минулі рази, був Ойк. Так-як імперським суднам більше не раді в Весталі, подорожувати доводилося сушею. Через цю складність Весталь покинуло всього три вершники. Незважаючи на швидкість, вони дістались кордону тільки через сім днів. І ще кілька днів знадобилося щоб дістатись узбережжя. Тут, винайнявши невеликий човен, трійця вирушила до найближчого міста - Вілларік. Центральні квартали міста майже повністю побудовані із дерева, і лише деякі будівлі - кам’яні. Скрізь набито людьми. Купці продавали і купували прямо на вулицях. Безліч перехожих просто проходило повз у своїх справах.

– Доброго дня – привітався Ойк з одним із торговців.

– О пан іноземець – радісно заговорив той – бажаєте трохи риби, чи може молюсків? В мене є дещо особливе для вас.

Торговець нахилився під лавку, і почав щось шукати.

– Зупиніться пане. Мені дійсно треба щось особливе, але не товар.

Почувши це, торгаш повільно підвівся підозріло поглянувши на іноземця, останній, в свою чергу, поспішив заспокоїти дрібного купця:

– Я просто хочу дізнатись які кораблі ходять до Бірілу, і чи є зараз такі в Вілларіку.

Одночасно Ойк протягнув кілька мідних біріл, що змусило торговця посміхнутись.

– Так, звісно пане, є такі. Зараз в порту стоїть Цариця - корабель капітана з Маренгілу, завжди забуваю як його звати. Є ще кілька, але вони можуть і пів-сезону простояти, а от Цариця сьогодні - завтра відпливе. Вона повертається кожні 6 -7 днів.

– Дякую, ви дуже допомогли, а капітан Касто чи Ваєхе бувають тут?

– Ох пане іноземець. Касто давно не з’являється, відколи порт пограбували пірати, а от його син - Ваєхе, нещодавно був, скупив всі судна і найкращих людей зібрав.

– А всі судна - це скільки?

– Два військові кораблі.

– Дякую – попрощався Ойк, протягнув мідну монету, і мов пришиблений відійшов від торговця.

Зустрівшись з сержантами, він трохи оговтався, та Дрої все одно помітив зміни в командирі, тому поцікавився, що сталося.

– Ваєхе збирає військовий флот – відповів Ойк.

Тепер настав час дивуватися сержантам. Такі дії ворожого капітана означало одне - імперія планує нову війну. Подібний висновок був надто очевидним, як схід сонця на світанку.

– Що тепер? – запитав Дрої

– Просто рушаємо до Бірілу. Нас надто мало, щоб відправити гінця. До того ж я єдиний, хто знає імсімійську – пояснив свої плани Ойк, і повів воїнів до порту.

Цариця набилася дрібними торгашами. Кожен з них віз свої клунки з товарами. Були тут і звичайні пасажири, та в меншості. Швидкий корабель за якихось два дні вже стояв у пристані біля дому патриція в Бірілі. Ойк наказав воїнам почекати зовні, а сам увійшов в торговий дім - шукати Сієро.

– Добрий день пане, чого бажаєте? – Привіталася з ним миловидна працівниця.

– Бажаю зустрітися з паном Сієро.

– Нажаль у нас такого немає.

– Можливо когось із ваших керівників зацікавить моє ім’я - Ойк?

Працівниця трохи подумала, розглядаючи щось у себе на столі.

– Почекайте будь-ласка, я спробую щось для вас зробити.

Через деякий час з’явився Сієро. Імперець, посміхаючись, обійняв вже знайомого йому іноземця, та й одразу запросив до себе.

– Що привело мого шановного друга сюди? – Поцікавився він вже сидячи на своєму робочому місці.

– Є одна річ – Ойк витягнув записник Мон – яку я б хотів повернути вам.

Спочатку Сієро скептично взяв книжечку, та через мить запитав: