9 Важка розмова

Час невмолимо рухався у нікому невідомі краї. На верфі вже почали будувати новий корабель, коли Ролгін таки знайшов доброго вчителя для сина. Настав час повертатися у столицю.

– Рідо – звернувся він до хлопця – чоловік має бути не тільки розумним, а і сильним, тому не гребуй тренуваннями бою. Знаю - твоя мати була проти, але про всяк випадок постояти за себе та близьких треба вміти. Ми з тобою ще багато разів будемо бачитися, але зараз мені треба повертатися додому. Тут я свої справи вже завершив.

– Я розумію тату, так само казали торговці з човнів.

– Які торговці? – Посміхаючись поцікавився Ролгін.

– Якраз перед вашим приїздом тут, біля пристані, стояло кілька великих човнів. Спочатку торговці з них купували хутро, але потім скупили все зерно.

Лице командувача в мить стало серйозним. Надто сильно зацікавили його невідомі кораблі. Він попросив якомога детальніше розповісти про побачене тоді.

Звісно розповідь Рідо була непослідовною і не точною, але з неї випливало, що Сонфорт продав багато жита іноземцям, які говорили на мові імсімі. Решта розповіді мало цікавила Ролгіна, але він продовжував слухати сина. Коли той закінчив, Ролгін запитав:

– А капітанів ти не бачив? Може чув їх імена?

– Ні тато.

Для Рідо історія з торговими суднами була тільки ще одною веселою пригодою, та для командувача це була дуже важлива інформація.

Сидячи у себе, Ролгін довго міркував над ситуацією. Йому не давала спокою одна думка – чому Кальві нічого не розповів про купців?

– Можливо він просто боявся покарання за торгівлю з імсімі, а може… – вголос міркував Ролгін.

На цей раз вельможа мав заклопотаний вигляд, тому змусив Рідо нервувати. Командувач помітив це, і вирішив відпустити хлопця:

– Можеш повертатися додому, але нікому не говорили про нашу розмову. Особливо про іноземців - розумієш?

Малий лише кивнув, після чого вибіг на двір. Переляканому бідоласі хотілося чим душ зникнути з фортеці, що він і зробив. Опинившись вдома, Рідо одразу розповів все матері. Та спочатку злякалася, та швидко заспокоїлась, мовляв - “все буде добре”.

– Що це значить мамо? – Все ще нервував хлопчина.

– Нічого такого синку, просто нам доведеться переїхати в більш безпечне місце.

Ролгін сидів самий у приймальні. Жахливі здогадки руйнували спокій командуючого. В його пам'яті ще були свіжими спогади про зраду короля Хорна і вбивство всіх лояльних йому вельмож.

“Даркон - один з головних зрадників, не пожалів власної сестри, а кого не пожаліє Кальві? Хоча є вірогідність, що він просто вирішив заробити грошей. До чого ці роздуми? Я все одно не можу заарештувати його тут.”

Вельможа подивився через вікно. Унизу, по двору ходили фермери, конюхи і слуги. Їх діти бігали навколо них, ситі і в безпеці, а жінки, посміхаючись, ділилися плітками одна з одною. Невпевненість давила на Ролгіна. Страх зруйнувати долі тисячам людей своїми діями поїдав командувача, ніби велетенський монстр з невгамовним голодом. Йому довелося відійти від вузького вікна, щоб не провалитися у відчай. Змученому вельможі хотілося відпочити од справ королівства, зустріти знайомих воїнів, з якими колись Ролгін розділяв примітивну службу охоронців північного кордону. Та доля ніколи не зважає на чиїсь інтереси, тому зрада і придворні ігри знайшли його і тут.

– Охорона! - Гаркнув він, через що увійшовши, слуга ледве не заплакав – приведіть до мене Кальвіна, негайно!

Керсор був в фортеці, тому швидко опинився перед командувачем. Гнівно подивившись на підлеглого Ролгін запитав:

– В місті все спокійно?

– Так пане – відповів той.

– А навколо міста?

– Тільки дрібні групи бандитів пане. Щось сталося?

– Можливо – відповів вельможа, після чого взяв свого меча і поклав на стіл.

Керсор розгублено подивився на командуючого, не розуміючи що відбувається.

– Я дізнався про твої зв'язки з імперією! – Зненацька закричав Ролгін – прямо перед моїм прибуттям тут були кілька торговців з імперії. Я не можу повірити, що зрада пустила коріння так далеко - в найкращу армію королівства!

Почувши обвинувачення Кальві впав на коліна, і опустив голову, та командувач все одно продовжував гніватися, ніби і не помітив цього.

– Я втомився від зрадників, війни і вбивств! Годі! Знаєш скільки близьких і рідних я втратив?! Скільки друзів померло?!

Ролгін різко встав, взявши меча.

– Ти ще живий боя я сподіваюсь на твою жадобу.

Командувач сильно вдарив рукояткою керсора, через що той зігнувся удвічі і впав. Одразу біля лежачого офіцера впав меч.

– Якщо ти здатник - візьми меч і вбий мене – гнівно прошипів вельможа – бери! Я наказую!

В кімнату вбігла охорона.

– Геть! – Гаркнув Ролгін.

Кальві повільно підвівся виконувати наказ.

– Дій, і живи в світі, якого гідний – спокійно проговорив командувач.

Керсор мовчки став на коліна, і протягнув меч своєму володареві.

– Тоді ти помреш, якщо не розповісти про свою зраду.

– Доведеться пане – відповів понурий вояка.

Ролгін взявмеча з тремтячих рук. Його різкий замах спинився у самої шиї Кальвіна. Кілька крапель крові з'явилось на лезі.

– Кажи за що ти продав своє королівство? – Тремтячим голосом запитав Ролгін, так керсор мовчав.

Напруга почала спадати, поки вельможа, не впустив меча. Впавши на коліна він обійняв Кальві, після чого чоловіки ще кілька годин проговорили.

Виявилося Кальві не стільки вирішив заробити, скільки допомогти голодуючому народу Еліфі.

– І куди саме відправились імперці? – Спитав командувач.

– Ходили чутки, що в якесь портове місто, всього за кілька днів морем звідси.

– Як гадаєш, вони можуть напасти на наші судна?

– Я про це не думав.

– Можуть, тому організуй охорону нашої маленької верфі. Йди виконувати наказ.

Опинившись на самоті Ролгін підняв свій меч. Йому треба було покинути Сонфорт, та після таких подій дуже не хотілося це робити. Через цей випадок рада офіцерів так і не з’явилася. Надто сильною була тепер недовіра володаря до них.