8 Син

Офіцери зібралися лише коли небо почервоніло. Ролгін вийшов до круглого столу на рівні з керсорами і керчетами, щоб розпочати нараду.

– Головною метою мого візиту є налагодження будівництва торгових суден.

– Але володарю – почав заперечувати один із керсорів – в цілому місті немає жодної людини, яка б хоч щось розуміла у суднобудівництві.

– Зі мною приїхало кілька майстрів. Вони допоможуть. Створення тут верфі вигідне через велику кількість деревини поряд, тому така незначна проблема, як відсутність місцевих майстрів, відкидається одразу.

– Пане командувач – взяв слово Кальві - у нас немає сухої деревини.

– Лісоруби отримають точні вказівки від майстрів.

– Дозвольте і мені сказати пане командувач – вирішив озвучити свою думку старенький керсор за п'ятдесят сезонів – скільки часу піде на будівництво верфі, і скільки - для спуску на воду хоча б одного корабля?

– П’ять сорок – приголомшив всіх Ролгін.

По залу пройшовся Шепіт. Офіцери тихо обговорювали слова командуючого, та час-від-часу глядли на нього. Жоден з присутніх не задав питання, тому володар використав свій старий прийом - харизму.

– Воїни! – твердим голосом гукнув він – чи пам'ятаєте ви, як ще нещодавно страждало королівство Серфорт?

Гул ствердних вигуків заполонив стіни форту.

– А я пам'ятаю, що Сонфорт залишився єдиним безпечним місцем навіть під час звірств Даркона. Саме ви забезпечили закон та порядок тут. Знаю - всім присутнім хочеться якнайшвидше створити третю армію, але запевняю вас, вона нікуди не зникала. Ваш генерал, і мій близький друг Орл, ціною свого життя приніс велику перемогу Серфорту, а його люди стали захисниками Весталю. Та не варто недооцінювати і ваш вклад у боротьбу за незалежність. На відміну від Сойну, в Сонячну фортецю ворог не заходив. На відміну від столиці, тут імперці не вбивали і не гвалтували! Все це - здобуток загартованої в боях третьої армії, яка, разом із рештками першої королівської, створила нову силу, і силу цю бояться наші вороги.

Ролі вгадав. Виковані в горнилі війни, серця солдатів радісно прийняли ці слова. Йому повірили всі, лише старий керсор знову озвучив свої сумніви:

– Дозвольте володар – почав він – звідки нам взяти гроші. Безперечно, ми гарантуємо безпеку всіх робітників, але останнім все-таки треба щось платити, а раби тепер поза законом.

На це питання Ролгін відповів діями. Командувач махнув рукою, і четверо його кремезний офіцерів охорони притягли скриню срібних монет. Ніхто з присутніх раніше не бачив стільки срібла. Всі мовчки дивилися на величезний скарб.

– Я особисто прослідкую, щоб ці гроші не спокусило й ваші руки, докупи з очами.

Така недовіра викликала змішану реакцію. Деякі офіцери погодились з командувачем, деякі обурилися, а деякі - взагалі не звернули уваги, задавшись іншими питаннями, на кшталт - “чиї ці монети”, або - “скільки тут мір срібла”.

Решту часу наради говорили привезені майстри. Також було роздано безліч документів з описом потрібної деревини, і робітників. Та залишилось ще одне питання - де будувати кораблі. Саме з метою його вирішення, Ролгін, разом з одним із майстрів на ім'я Сейкін, відправився оглядати узбережжя.

Все навколо дарувало насолоду вельможі: сірі стіни добре знайомих укріплень; рибацьке поселення за стінами міста; старі грунтові дороги між хатинками - нічого не змінилося з часів його молодості. Та один старенький будинок змусив вельможу зупинити коня. Його двері покосились, а білі стіни розтріскалися. Прибіг незнайомий хлопчина, сезонів дванадцяти, та забіг всередину не звертаючи увагу на вершників.

Ролгін зліз і повільно підійшов до дверей. Довго вагаючись, він все ж постукав. Старенька зморшкувата жінка відкрила двері. Очі її були усміхнені, так само, як і багато сезонів тому, коли молодий генерал без тями закохався у них. “Чому ж так вийшло, чому я не батько цієї дитини, чому зараз не живу тут?” - із сумом розмірковував Ролгін. Він  не помітив, що вже підозріло довго мовчки дивиться на стареньку.

– Чого вам пане? – нарешті заговорила жінка.

– Вибачте пані. Я просто шукаю підходяще місце для будівництва човнів.

– Я нічим не можу допомогти вам – відповіла господарка, яку Ролгін так сильно хотів обійняти.

– Я знаю добре місце - заговорив хлопчик - дядько Сельні має гарну майстерню, де збиває човни.

Ролгін мягко погладив хлопчину по голові, і, витягнувши срібну міру, запитав його:

– Покажеш мені дядька Сельні?

– Авжеж – відповів малий, і швидко схопив винагороду.

Те місце було зовсім поряд. Воно являло собою невелику галявину з виритим до моря різким схилом. Ділянка і справді підходила, але тут працювало кілька людей, а отже, і господар у майстерні був.

Коли хлопчина вже зібрався піти, Ролгін зупинив його. Вельможа витягнув ще одну срібну, і спитав малого:

– Де твій батько?

– Помер пане – відповів той.

– А як його звали?

– Ролі, він був героєм – мати так казала.

Від такої новини у Ролгіна аж серце защемило. Та деякі речі виправити неможливо, навіть отримавши нове життя від небесної сили.

Вельможа кинув дві монети хлопчику, одну срібну і одну золоту, та почав наставляти.

– Піди у фортецю, і дай золоту міру Кальві. Скажи, що командувач оплатить твоє навчання на офіцера.

Хлопчик покрути в руках невідомий жовтий метал, тай, швидко поклонившись, помчав до матері. Жінка, яку звали Милішою, сказала сину ніби пан просто пожартував. Їй не хотілося віддавати єдиного сина у військо. До того ж, золотої міри вистачило б на багато сезонів життя у такому тихому місці, як Сонфорт.

Ролгін ж довго дивився малому услід, поки не підійшов старенький чоловік. Ним виявився сивий майстер по дереву, який охоче продав свою ділянку за десяток срібних мір. На пропозицію приєднатись до будівництва кораблів, стари й відмовив, мовляв - “я нічого довшого семи кроків не будував”. Звісно Ролгін планував одночасно будувати тільки одне судно, але і човни потрібні були теж. Обурені робітники швидко заспокоїлися, почувши таку новину. Звичайний люд тримався своєї роботи. Вже через кілька днів, почалося будівництво даху над місцем, де збиратимуть вантажні судна.