7 Колишні коханки і армії

Через насичений справами день командувач просто забув про свого брата. Лежачи похмурим ранком у ліжку, він розмірковував про свою долю:

– Як так сталося, що генерал перетворився на тяглового коня? – Звернувся він до дружини, але Люмії вже не було поряд, а тому Ролгіну залишилося тільки ділитися думками з самим собою.

– Раніше ми з братом просиділи б цілу, ніч розповідаючи один одному свої пригоди, а що тепер? Тепер я просто забув про Юстаса… Треба якнайшвидше виправлятися – дійшов висновку командувач, і жваво скочив з ліжка.

Через дві години володар вже сидів за робочим столом розраховуючи необхідну кількість охоронців для караванів. Тихий стук у двері змусив здригнувся командуючого, в ту ж мить він зарікся днями сидіти над документами.

– Заходьте – наказав Ролгін.

У кімнату увійшов його одвічний охоронець.

– Пане командувач – почав доповідати той – пан Юстас зараз відсутній в столиці. Мені вдалося дізнатися, що ваш брат покинув Серфорт шість днів тому з двома сороковинами, і великою групою біженок з Еліфі.

– Еліфі?-  Здивувався Ролгін.

– Так пане. Охорона каравану, яка прибула з Фолу, розповідає ніби володар того міста подарував пану Юстасу сотню вдів і невільниць з власного гарему.

– Сотню?

– Так пане.

– Поклич до мене Ялжіна. Хочу з ним обговорити цю новину.

Наказ його був виконаний негайно. Вже через сордобу блідий іноземець вклонявся перед Ролгіном.

– Розкажи що ти знаєш про подарований гарем у моєму брату – звернувся володар до викликаного іноземця, оминувши привітання.

Довга розповідь про страждання північного народу лилася як вода з гірського водоспаду. Виявилося що в їх традиції дівчина може самостійно увійти в гарем володаря, якщо її батьки не проти. Звісно, ніяких гарантій, що дівчина хоч раз побачить чоловіка, не було. Деякі жінки так рятувались від голоду в королівстві.

Ще пізніше Ролгін поділився цією історією з дружиною, яка дуже зацікавилася цим. Коли ж Люмія згадала записник Мон, обговорення голоду припинилось. Ойк вже перевів його. Життя сироти в Бірілі, було багате пригодами, та більше всього Ролгіна зацікавила історія  з жінкою на ім'я Рояна.Виявляється Мон шпигувала за Ваєхе, і дізналася, що відомий на всю долину капітан вбив цю дівку. Командувач аж почервонів від гніву, через що пропустив повз вуха решту тексту, який читала Люмія. Лише одна думка зайняла його голову - помститись капітану, використовуючи записник.

Молода королева помітила, що її не слухають. Жінка обурилася такою неувагою, тому, коротко попрощавшись, вийшла геть. Ролгін продовжував мріяти, вигадуючи жахливі смерті імперському капітану, та за час володарювання, його голова звикла зосереджуватися на справах. Пригадавши Ойка, командувач негайно відправив за ним охоронця. Через деякий час ним був відданий ще один наказ - покликати писаря. Останній прибув раніше підручного шпигуна Ойка.

– Пиши – скомандував він слузі, і продовжив – наказую генералу першої королівської армії Юріюсу Б. прибути в Серфорт щоб забезпечити порядок і дотримання законів в столиці, поки я - командувач військовими силами королівства буду відсутній у справах. При отриманні слова негайно виконати наказ.

Відпустивши гінця, Ролгін наказав увійти Ойку, який вже стояв за дверима.

– Чого бажаєте пане? – невпевнено запитав той.

– Тобі треба завершити свою роботу – відповів володар.

Ойку вже дісталась достатньо велика винагорода, тому він, з прикрістю для себе, змушений був погодитись на небезпечну роботу.

– Що я маю зробити пане? – Поцікавився він, вже здогадавшись про що йтиме річ.

– Я дізнався про вбивство здійснене капітаном, тому ти вирушиш в Біріл щоб передати записник шпигунки Мон своїм знайомим у владних колах того міста.

Ойк за звичною спітнів, під час розмови з володарем. Та яка то розмова, коли він лише кивав у відповідь на всі накази Ролгіна.

– Пане Ролгін - нарешті заговорив він – з вами хоче зустрітись пані Веста. Вона запевняє що має важливу справу до вас.

На цей раз розгубився командувач. Відпустивши візитера, він, з сором для себе, згадав минулу зустріч з знахаркою. Відкинувши неприємні думки, наказав привести її, на випадок, якщо в неї і справді важлива справа.

Через три сордоби Веста вже стояла перед володарем у своїй сукні. Цей витвір самобутності колись спокусив простою красою Ролгіна. Той, в свою чергу, не міг зрозуміти, як він міг спокуситися на цю дикунку. Перед ним стояла забруднена і змучена жінка з степів, що нахабно витрачала його час. Коли ж погляд жінки змінився з гордовитого на розгублений, командувач ще сильніше зненавидів себе за свій вчинок.

– Ну що тобі? – Тарабанячи пальцями по столу, поцікавився Ролгін.

Та, побачивши статного молодого володаря, остаточно розгубилася, бо забула всі заготовлені слова. Зустрівшись з ним поглядом жінка заплакала. Таємна думка, від якої вона так довго захищала себе, все ж вирвалася на волю - їй ніколи не бути поряд з цим чоловіком.

Сам Ролгін не міг витримати жіночих сліз, особливо під час роботи. Командувач швидко відкрив стола, взяв десять золотих Мір, і, відрахувавши половину, поклав на стіл.

– Ойк – наказав він шпигуну, який привів Весту – ця жінка добра знахарка, тай і лікарка непогана. Візьми це золото щоб добре влаштувати її в столиці.

– Пане – невпевнено заікнувся той – з нею ще три жінки з дітьми.

Володар лише засмучено зітхнув. Мовчки вийняв із шухляди ще п'ять мір, віддав золото, і наказав всім іти. Ойк вклонився перед тим, як покинути вельможу. Хлопака покірно привів мовчазну жінку до двору з вільними кімнатами, де знахарка нарешті прийшла до тями. Вона подякувала свого помічника за гроші, і повернувши серйозне лице, пішла за своїми подругами, щоб заселитися разом.

Сам же Ойк повернувся в центр міста. До далекої подорожі готуються довго.

Якось, коли він сидів у своїй кімнаті, та розмірковував, як зацікавити Сієро у зустрічі, до нього постукали в двері. Гостем виявилася слуга королеви з новиною, що та знову хоче бачити його. Гадаючи ніби річ буде про записник Мон, Ойк не відчув підступу. Молодий чоловік спокійно направився за молодою слугою.