3 Свято горців

– Знаєш який сьогодні день? Поцікавився старий Друт, з самого ранку розмелюючи жернами жито..

– Найкращий в моєму житті? – Весело спитав служитель.

– Сподіваюсь що так – посміхнувся старий – але є ще дещо.

Юстас , спершись на подушку, із цікавістю став чекати роз'яснень. Господар будиночку трохи посміявся, перед тим як пояснювати.

– Сезон це сорок “сорок”, тобто весь сезон колись давно люди розділили на сорок частин, і назвали їх сороковини року. З часом назва скоротилась, Та не в цьому суть. Справа в тому, що сезон має триста двадцять два дні, і коли всі сороковини років минають - проходить лише триста двадцять днів. Так з кожним сезоном календар володарів Серфорту відставав на два дні. За повірям, чим більше ставала різниця, тим сильніше становилося зло. Древні душі починають згадувати про несправедливість, яку скоїли їм. Прокинувшись, вони сіють ненависть, жагу до багатства, та заздрість, щоб помститись нащадкам своїх кривдників. Та в сезон, коли відставання досягає триста двадцять два дні, все знову стає на свої місця. Духи заспокоюють свою спрагу до помсти, а люди відновлюють мирне життя. Сьогодні буде ніч в яку різниця знову зійде нанівець. Перший день триста двадцять другого сезону співпадає з першим днем першого року.

– Взагалі-то пане, я про це знав. По всьому королівству святкують кінець такого сезону. А от про злих духів вперше чую. До того ж, в період правління Хорна було доволі спокійно. Духи просто відпочивали від злодіянь?

Друт почув насмішливий тон в словах молодика, але лише посміхнувся, ніби перед ним маленька дитина, і м'яко відповів:

– Хорн Бруно був добрим королем. Його сильний дух зумів забути про старі образи, і зрозуміти ворога. Та на жаль не всі вороги зрозуміли короля. Врешті-решт, монарху довелось заплатити за спротив злу.

– Якщо все і справді так, тоді світ дуже несправедливий – замітив Юстас, хоча йому не хотілося вірити в свої висновки.

– Світ справедливий, це людина несправедлива. Насправді, колись народи ще не забули про взаємодію землі і небес. Який полягає у тому, що земля породжує і зло і добро. Небесна сила приймає лише добро, тому зло розсіюються між людьми. Як би не було сумно, та людські страждання не дають ненависті, заздрощам, та решті бруду, накопичуватись на землі.

– Що значить накопичуватись?

– Дуже просто. Майже двадцять років король Хорн накопичувач зло, не даючи йому волю.

– Що за дурня! –  Розгнівався Юстас – схоже ти втратив розум старий!

Друт спокійно сприйняв порив молодого чоловіка. Трохи потер коротку сіду бороду, і продовжив:

– Палке твоє серце. Легко воно приймає добре, але й темрява швидко проникає в нього. Я не кажу що сам вельможа творив неприйнятні речі, я кажу що його дії призвели до накопичення зла.

– І як саме?

• Коли біда спіткала Рохні, Серфорт процвітав. Кочівники звикли до свого життя, але, якщо сусід ситий а ти голодуєш - з'являється заздрість. Коли Сойн збагатився під керуванням мудрого короля, імсімійці відчули жадобу, і забажали чужого. Ти спитаєш - хіба не вони тут винні, а я відповім - так, винні, але не ті, не ті нічого не зробили безпосередньо заради самого зла. Вони просто пливли за течією.

Настала тиша. Юстас все ще був роздратований, тому першим не порушив мовчання:

– Незрозумілі речі ти говориш старий. Король Хорн винен лише в одному - він був занадто добрим королем.

– Ти правий хлопче.

Друт завершив свою роботу, та засипав борошно, що вийшло в мішечок і додав:

– Ніхто не знає, що правильно, а що ні. Я і сам не настільки розумний, щоб когось навчати на цю тему, та є три речі, які незмінні тисячоліттями.

– Які – вяло поцікавився Юстас розглядаючи стелю.

– Перше - це те, що будь-яка людина цінує своє життя більше за життя інших, і тільки виховання може змінити це. Друге - це те, що всі люди люблять рівність, при чому в абсолютному її значенні. Тільки сила змушує їх терпіти нерівність. І третє - кожна людина вважає неприйнятним дії іншої людини, якщо сама вона не дозволяє собі так діяти. Єдине, що заважає людям повбивати один одного це відстань між ними.

– Гарно кажеш. Мій брат теж гарний оратор – позіхаючи, промовив служитель.

– А хто твій брат? – Поцікавився дідусь.

– Воїн – відповів сонний Юстас, та влігся зручніше для сну.

Для нього минула лише мить, коли голос старця знову почувся над самим вухом.

– Вставай лежебока.

– Що таке? – Спросоння запитав служитель.

– Вставай, бо прогавиш свято сили – відповів старий.

Не прокинувшись остаточно, служитель повільно підвівся, надів штани, кафтан, і тільки потім зрозумів, що його підняли серед ночі. Дідусь вивів Юстаса на двір де палав смолоскип.

– Пішли – потягнув він молодого чоловіка далі.

– Куди ти мене тягнеш?

– Я ж вже казав - сьогодні уночі, недалеко звідси, люди збираються вшанувати небесну силу.

– Які ще люди?

– Відлюдники, що живуть відокремлено, і досі шанують небеса за старими звичаями.

Чоловік почувши це - злякався. Він багато читав в бібліотеці про звичаї давнини, і зовсім не хотів на свої очі побачити їх.

– Чого встав? - Запитав Друт, глянувши на закляклого молодика.

– Знаєш старий, я багато читав про давні часи. Тоді творилося багато  неприйнятного. Як ти казав сьогодні? Люди не люблять коли поряд інші люди дозволяють собі зайвого.

– Послухай. Ти сам подивишся і вирішив прийнятно для тебе це, чи ні. Можливо навіть сам напишеш книгу про це. Правдиву книгу.

Юстасу слова дідуся здалися розумними, тому він помаленьку рушив далі. Через кілька годин дороги стежка вийшла на галявину, де гомоніли, співали і танцювали біля сотні людей. Їх незрозумілі рухи під шум невідомих інструментів спочатку склали погане враження у храмового воїна. Надто все було якимось диким. Раптом його обійняла донька Окаси.

– Пішли я покажу своїх друзів! – Вигукнула вона, і потягла чоловіка далі.