Частина третя. Глава 1 - Доля Юстаса

Жахливі новини пройшлися по Серфорту. Друга армія зрадила короля і увійшла в місто. Хоча сформувалось безліч версій, Юстас добре знав одне - ворог в місті. Часу було неймовірно мало. Між храмом і солдатами Даркона була лише охорона, яка одразу розбіглвся, не чинячи спротиву. Служитель відправився до жриці. Та сиділа в своєму кріслі, і роздавала накази. Молодий чоловік не смів втрутитися в розмову, тому просто стояв у дверей. Нарешті жриця помітила його, та покликала до себе.

– Чого ти хотів, Юстасе?

Її вуста ледь всміхалися.

– Шановна жриця – заговорив гість – на столицю напали, хіба вам не треба тікати?

– Навіщо? – відповіла запитанням вже не молода жінка, і продовжила – Послухайте молодий пане. Злі сили змушують цих людей чинити жорстокість. Бідолахи просто не розуміють що колять. Безперечно - вони і мене шукатимуть, тому ми маємо використати це.

– Прошу вас пані, про що ви говорите? Хіба не час всім нам рятувати своє життя?

– Молоде серце таке палке – спокійно, ніби нічого не трапилось, відповіла жриця – та часу мало. Я вже всім роздала вказівки. Тепер слухай своє: збери дітей з тридцять п'ятої по сорокову кімнати і веди їх в підвал. Там у восьмій камері вклади цього ключа в отвір задньої стіни на рівні грудей. Потім штовхни її, але не забудь - коли закінчиш, зачинити прохід. Тільки не заходь в інші камери, лише восьма. А тепер ідіть діти мої.

Після цих слів всі хто був навколо кинулись виконувати накази. Один Юстас затримався.

– Біжи вже – звернулась до нього жриця.

Воїну храму було незрозуміло, що задумала ця мудра жінка, але він все одно побіг рятувати дітей.

Сирітський корпус спорожнів. Це налякало Юстаса, тому він додав швидкості.

На щастя сироти досі чекали на нього. Служитель швидко привів всіх у в'язницю. Тут на нього чекали двоє воїнів і одні відкриті таємні двері.

– Що це? – Злякано спитав він присутніх.

– Механізм не зачиняються з іншого боку, тому ми тут щоб закрити їх. Не вагайться - поспішай.

Низький голос кремезного воїна пронісся серед кам'яних стін, ніби грім.

Звичайно Юріюс поспішив завершити своє діло, та стіна чомусь не відкрилася достатньо широко. Довелось довго чекати поки діти по одному пролізуть. В якусь мить почулися звуки кроків. Хтось обережно спускався сюди. Двоє храмових воїнів кинулися до сходів, щоб затримати нападників. Почулися викрики на імсімійській мові. Битва закінчилася швидко і обидва храмовники повернулись.

– Сюди! – гаркув один з них, вбігши в відкритий таємний прохід.

Потаємні двері в восьмій камері були вже зачинені, тому Юстасу залишилося тільки прошмигнути за воїнами в ще відкритий прохід, але ворог вже був тут. Імперський солдат із щитом спустився першим і голосно когось попередив, помітивши храмового служителя. Одразу з'явився стрілець, що почав цілитись. Якби Юстас всього на кілька митей пробіг швидше, то все б минулося, та не в цьому випадку. З його спини стирчала стріла, що зупинилася об лопатку. Страх гнав молодого чоловіка вперед, поки один із храмових воїнів раптово не затягнув його в вузький боковий прохід у скелі. Старий та більш досвідчений храмовий воїн швидким рухом вирвав стрілу у пораненого, після чого прикрив його вуста, але Юстас знепритомнів. Вже згодом йому розповіли, що він ледве вижив пролежавши майже добу у лихоманці.

Прокинувся поранений майже в цілковитій темряві. Навколишня тиша перелякала юнака. На мить здалося що його покинули, але плече було перев'язане, а сам він лежав на одному плащі і вкритий іншим. Підійшов один із воїнів, з яким йому довелося тікати, та й одразу заговорив:

– Доброго ранку молодий пан. Схоже сьогодні твій другий день народження.

– Це чому? – Здивовано поцікавився поранений.

– Імперці, зазвичай, змащують стріли брудом щоб уражена ціль померла від лихоманки. Можеш відсвяткувати цей день.

Він почав в чомусь копатися, через що знову настала тиша. Тільки тихе шуршання порушувало його. По шкірі молодика побігли мурашки - він перелякався. Стах змусив заговорити храмовника, і він назвав своє ім'я.

– Мене звати Юстас. Я хотів подякувати тобі. Ти врятував мене.

– Припини – відповів незнайомець із темряви, після чого також представився – мене звати Монс, а мого друга Дрост. Це він чекав тебе у вузькому лазі.

– А де ми зараз?

– На таємних складах провізії. Уявляєш - тут навіть винно є. От Дрост і узявся перевіряти його якість. Мовляв - місто захопили, давай поминати загиблих. Як піднімешся - відведу тебе, там хоч щось видно.

Нарешті Монс закінчив копатися і підійшов. Незграбні руки воїна почали годувати Юстаса, зіпсувавши частину припасів.

Приблизно через пять сордіб, поранений піднявся на ноги, після чого його відвели в іншу печеру. Монс довго сміявся з свого молодшого побратима, коли той стояв з відкритим ротом.

Велетенська печера ділилась посередині тонким променем, від чого можна було оцінити її колосальні розміри. Внизу, на  кожному рівному клаптику поверхні, стояли ящики.

– Що це? – Спитав Юстас, киваючи на них.

– Запаси зернових про які мало хто знає – відповів Монс

– Майже все зіпсоване. Шкідники поїли - ніби звідусіль пролунав громовий голос. Це був Дрост. Чолов’яга підійшов, і тихо додав – вихід завалений, і схоже дуже давно.

– Нам залишається тільки повернутись назад – констатував Монс

Його побратим витягнув дерев'яну чарку, натякаючи на дієвий спосіб перемогти тривогу. Так у страху і не віддані Юстас разом з побратимами просидів кілька сорок. Ніхто не міг порахувати дні. Трійця давно збилися з рахунку.

Так тривало поки Монс з Дростом не наважилися на розвідку. Сам Юстас залишився чекати. Та час ішов, а воїни не повертались. Пройшов день, два, три. Чекання тягнулося б і далі, але молодому служителю набридло сидіти у самоті, і на четвертий день він вийшов із схованки. Заздалегідь обернувшим взуття ганчірками, молодик обережно просунулася через вузький прохід у тунель через який вони тікали. Скрізь панувала темрява, через що Юстас не зорієнтувався в який бік пішов. Він дуже перелякався, натрапивши на глуху стіну, за якою почулися чиїсь стони. Можливо поряд знаходилися камери підвалу, служитель не був впевнений, та залишався лише один шлях - повернутися назад.