16 Помста нового ворога

Наступні дні, ні командуючому, ні його генералу, не було до якогось там мстивого вождя. Хоча мирним кочівниками була гарантована безпека, десь третина з них покинула Сойн. Саме місто, хоч і повільно, але занепадало, хоча порядок на вулицях був. Офіцери третьої армії весь цей час патрулювання Сойн, як і головний шлях вздовж річки. Зібрати ці патрулі було важко. В канцелярії розквітла корупція та безлад, і це не дивно. Невідомо як раніше керували містом. Тільки зараз тут почали діяти закони королівства, тому крадіям більше не відрізали пальці, а просто саджали у тюремні підвали. Кілька сороковин відправились відловлювати кочівників, що промишляли работоргівлею. Згодом стало відомо як саме Рохні діяли - вони діставалися глухих місць та виловлювали там людей для продажу тих нижче за течією.

– Куди вони їх везуть, якщо біля Сонячної скелі нема кораблів торговців – спитав командувач у Юріюса, який став його довіреною особою.

– На південь, до кордону з імперією – відповів той.

Ця коротка розмова вирішила одне важливе питання - де будувати другу фортецю: на півдні, чи на півночі.

– Треба збудувати нове укріплення, що зможе перекрити прохід між морем і залізними горами – нарешті вирішив Ролгін.

– Одна фортеця не може перекрити більше тисячі кроків відстані – заперечив йому генерал.

– А стіна може?

– Стіна?

– Так стіна. Довга споруда, що поєднує башти. Як навколо міста, тільки без самого міста.

– А гірські перевали?

– Знаєш скільки часу треба щоб перетнути військом перевал? Тисяча солдатів вже розтягнеться у тисячу кроків на вузькій стежині. Іще припаси доведеться на собі нести. Я розмірковував про гори. Ніхто ще не переправляв військо через них.

– Залишилось тільки побудувати довжелезну стіну у чистому полі – похмуро констатував Юріюс.

Загалом командувач з генералом пробули в місті 36 днів. Навіть за такий короткий строк Сойн встиг змінитись. Коли Ролгін проходив, його вулиці були вже розчищені від бруду. Скрізь почався ремонт постраждалих будівель. Навіть діти повибігали надвір. Командувач з задоволенням розглядав покращення стану міста. Він був впевнений, що з легкістю переможе плем'я оленів, якщо ті вирішать мститися. Йому довелося побачити якими вразливими були рохні перед стрілами ельфінійців, і як він легко розбив військо північних привидів. Все це, у поєднанні з подіями в Сойні, надихало на повний розгром і асиміляцію кочівників. А якщо ще й утворити союз з привидами, діло піде ще краще.

– Треба вирушати на схід, а то я зовсім замріявся – проговорив Ролгін сам до себе, і разом з охороною повернув до палацу.

Вже на світанку тисяча воїнів разом з командувачем покинула місто.

Так як патрульні встигли дійти до гирла і назад, відвідувати по дорозі містечка - сенсу не було. Військо рухалось по торгівельному шляху. Неповороткі вози з провізією уповільнювали рух. Ролгін нікуди не поспішав. У результаті подорож розтягнулася на довгих чотири дні.

Нарешті пятого дня двадцятої сороки, тисяча командувача прибула до Сонячної скелі. За повір'ями це було найсхідніше місце всього королівства, тому, коли сходило сонце, кам'яна вершина перша зустрічала його промені. Зараз на вершині скелі біліла рівна ділянка де згодом збудується фортеця.

– Назву її в честь матері – раптом вголос озвучив свої думки Ролгін.

– Дуже гарний вчинок – відповів йому керуючий будівництвом.

Командувач тільки зараз звернув увагу на архітектура, і його помічника. У старого був веселий вираз обличчя, тоді як молодик, що стояв поряд, соромязливо роздивлявлся вельможу. “Ідеальний дует” - подумав командувач  і рушив до скелі. Архітектор Асторліс всю дорогу до будмайданчика, тай на ньому теж, постійно говорив:

– Тут пане сходинки для пішого підйому, а тут дорога для возів. Також ми відвели воду щоб вона накопичувалася - ви подивіться. Подивіться і сюди, тут сходи висічені в скелі.

Ролгін зупинився перед двома великими плитами майже по два кроки шириною і стільки ж у довжину. Глиби вражали майже ідеально-рівною поверхнею. Архітектор помітив увагу командувача, тому знову почав тараторити:

– Тут будуть ворота в фортецю.

– Як їх зробити такими рівними? – Запитав Ролгін не приховуючи здивування.

– Природа пане. Вона зробила їх такими. Працівники лише відшліфувати поверхню. Гляньте далі, я все вам хочу розповісти. Отут стоїть головна....

Асторліс знав свою справу. Він з неймовірним завзяттям розповідав план будівництва, ніби поряд був не командувач, а його друг.

Так пройшла десь година, поки Ролгін не запитав:

– Скільки тут працює в'язнів?

– П'ять сотень пане - одразу відповів архітектор.

– Чому так мало? – Здивувався вельможа – я накажу пригнати ще тисячу.

– Не поспішайте пане – архітектор навіть трохи зігнувся збираючись відмовити командувачу – що мені з ними робити? Будуть сидіти без роботи, а мені їх готувати. Ми ж не місто будуємо. От якби місто… – мрійно протягнув Асторліс.

– Тоді збудуй ще кам'яну пристань – звелів вельможа – і кілька будинків з кам'яними стінами.

– О кити суходолу! – підняв до неба руки архітектор – Гарні у вас плани, та на жаль – нездійсненні. Тут мало каменю. 

– Весталь став безпечніше, і Сойн вже відновлюється. Скоро з нього рушать човни з каменем.

– Пане, тоді дозвольте запропонувати.

– Пропонуй, якщо є що.

– Всього на відстані в один день дороги, в південно-західному напрямку є одна скеля - могутня і розтріскана від часу. Дуже гарна для розколювання на блоки. Дозвольте мені створити новий кар'єр. У майбутньому це заощадить багато мір королівству. До того ж мої люди вже підбирають місце для фортеці на кордоні королівства.

– З планом не поспішайте – перервав архітектура командувач – мені потрібна споруда, що захищатиме весь перешийок.

– Гарні плани пане, гарні плани, але це дорого.

Ролгіна зацікавило будівництво, навіть дуже, але вся ця інформація навалилася на нього в один момент, тому вельможа швидко стомився та покинув Асторліса, щоб відпочити.