14 Образа на мить

Три сороки корабель різав хвилі Великої Води. Ойк проводив більше часу з капітаном, який так і не назвався. Одного разу вони навіть напились разом. Мон вела себе спокійно, а от сержанти супроводу і Монак частенько хилилися за борт щоб погодувати морських риб. Вони і раділи більше всього, побачивши незнайоме місто на горизонті.

Саме судно не зайшло в порт, тому групі з десяти людей було тісно на човні, що спустив на воду капітан судна. Нарешті, зійшовши на берег, Мон вперше за всю подорож посміхнулась. Дівчина повернулася в рідний Біріл. Здавалося, минула вічність з дня, коли вона покинула головний порт. Ойк одразу відправив її шукати місце ночівлі, а сам з солдатами і полоненим відправився прямо до ринку рабів. На місці вже стояв посередник - знайомий капітана.

– Доброго дня пане – привітався голова місії на імсімійській мові.

– Доброго – відповідь незнайомець.

Схоже йому сподобалося, що іноземець знав його мову. Після коротких переговорів полоненого розв'язали і вся група відправилась далі.

В глухому провулку їх зустрів десяток солдатів імперії поміж яких виділявся незнайомець у дорогому вбранні.

– Прошу вас панове – вічливо заговорив невідомий багатій – ці чесні чоловіки лише гарантують мою безпеку. 

Ойк почав нервувати, йому доводилося брати участь у багатьох складних справах, але це діло було гранью між успіхом і смертю.

– Відпустіть офіцера – скомандував він.

Полонений не був зв'язаний, тому солдати просто відпустили йому руки.

Звільнений офіцер гордовито зайшов за спини солдатів імперії. Головний із групи імсімійців кинув машну з монетами, додавши:

– Сто злотих біріла - як подяка за співпрацю. Сподіваюсь знову зустріти вас у випадку виникнення подібних питань.

Ойк теж вирішив подякувати незнайомцю:

– І я сподіваюсь на мирне співіснування.

– От бачиш?! - Заговорив радісний посередник, коли всі імсімійці зникли за непримітними дверима – з цим чоловіком можна мати справи.

Ойк мовчки підсипав йому п'ять золотих. Слова були зайві. Відчуття лідера небезпечної місії гостро натякали, що капітан піратів білий і пухнастий у порівнянні з гарно вбраним незнайомцем. У останього були і гроші і влада.

– Не говоріть говорити Мон, що я знаю імсімійську мову – наказав лідер, як тільки група перейшла міст.

Дівчина вже чекала на пристані в тіні одного з будинків. Звичайно, про продаж полоненого їй розповіли поки та вела всіх до таверни. На місці всі доволі дружнього повечеряли поки Мон заспокоювала нервового господаря і перекладала замовлення нових відвідувачів.

Глибокої ночі, коли всі поснули, Ойк наказав зв'язати дівчину. Монака ж залишили стерегти її. Решта семеро відправились на пристань, де їх чекав капітан піратів.

– Готові? – Поцікавився той, нащо Ойк ствердно кивнув. 

Будинок Ваєхе і справді був поряд. Пірат навіть вказав де спить їх ціль, та вулиця була надто освітлена щоб лізти на другий поверх. Коли капітан швидко зник - голова місії почав роздавати накази:

– Ти – вказав він на найдосвідченішого вояку – зламаєш двері і почнеш робити безлад як при пограбуванні. Ви двоє підніметесь на другий поверх шукати Ваєхе. Решта троє перевіряють перший поверх.  Вперед!

Двері з хрустом вирвалися і дім заполонили чужинці. Якась жінка середнього віку одразу вийшла на шум. Один з воїнів сильно вдарив кулаком бідолашну, вибивши їй зуби. Жінка знепритомніла, тому сержант тихо поклав її на землю. В спальні, звідки вийшла невідома, спало двоє дівчаток. Трійця воїнів обережно підійшла, і тихо покликали М'ян. Коли одна з дівчаток відповіла - її схопили. Тим часом Мілена, що спала на другому поверсі, теж прокинулась від шуму. Сонна, вона відчинила двері своєї спальні щоб глянути що відбувається. Дві великі тіні сильно налякали її. Дівчина швидко зачинила двері на слабку клямку. Невідомі почали ламати їх. Від страху Мілена кинулась до вікна. Висунувшись вона злізла на барельєф фасаду, і звісивши ноги, зіскочила. Через біль в нозі, спроба підвестись не дала результату. Вона почала кричати у весь голос, поки не з'явився патруль.

– Допомога, злодії! – кілька разів повторила дівчина вивчені слова..

Солдати швидко підбігли, але їх запитання Мілена не зрозуміла.  Їй залишилось тільки повторювати слово злодії, злодії. Нарешті охоронці почали діяти. Один одразу побіг за підкріпленням, решта двоє почали повільно рухатися попід стінами. Тим часом нападники, які намагалися спіймати Мілену, таки зламали двері. Через вікно один з них побачив трійцю патруля, тому швидко спустився з напарником на перший поверх. Ойку сильно не сподобалось, що охорона міста вже знає про їх напад.

– Тікаємо через вікно спальні – скомандував він.

– Може охорону того, і викрасти і Мілену? – тихо запропонував один із сержантів.

– Біжи, дурню, біжи - нервово прошепотів голова місії – не треба було лякати дівчину. 

Семеро чоловіків, один за одним, з переляканою дівчинкою, пробігли через спальню де лежала непритомна господарка, від чого Пюрі прокинулась і заверещала

–Не чіпайте її - наказав Ойк.

Чорні тіні повистрибували через вікно у провулок, та почали чимдуж тікати. Біля порту група розділилась. Четверо солдатів і М’ян відправились на човні до корабля, а Ойк з рештою, направився в таверну, де залишалися Монак і Мон. На щастя хоч тут нічого не сталося. Дівчина спала, як і її вартовий. Останній, правда, першим прокинувся від шуму, і розпочав допитуватися. 

– Всіх врятували? 

– Ні Лише М’ян – відповів Ойк

– Решту знайшли? Мілену, моїх батьків?

– Мілена там була, але, на жаль, ми навіть її не врятували. Ці бовдури так налякали дівчину, що та вистрибнула через вікно другого поверху, і покликала патруль імсімійців. Гадаю нам краще піти негайно до пристані. Боюся ми занадто нашуміли, тому нікого більше нам не звільнити. Принайні найблищими сороковинами.

– І ми просто так підем? – коротко відрізав Монак, та Ойк, не звертаючи уваги на питання, наказав: