13 Ойк отримав роботу

Монак вже добряче напився в свій вихідний. Нещодавно він дізнався про викрадення Мілени якимись торговцями.

– Який із мене солдат, якщо я не зміг захистити свою кохану – бормотів його п'яний голос – ще вина!

До нього підбігла гарненька дівчина на ім'я Лавина. Кілька підозрілих чоловіків ретельно спостерігали за нею, Молодиця була працівницею шинку, тому одразу поцікавилася у п'яного відвідувача:

– Ви пане цілий вечір караєтесь. Пожаліли би себе трохи.

П'яні очі подивилися на неї, а заплівшийся язик прошепотів:

– Я не був поряд коханої коли її викрали. Який же я невдаха.

Голова Монака впала на стіл. Дівчина почала пестити його по голові і промовляти:

– А я вас пожалію. Мені шкода коли такий красень пропадає.

П'яний знову підвів очі і посміхаючись спитав:

– Справді?

– Так мій солоденький – Лавина обережно опустила глечик з вином і обома руками взялась за голову пяниці.

Їй здалося, що вона перестаралася з пестощами, тому вирішила додати:

– Всього тридцять мідний, і я вся твоя.

– Хвойда! – Гаркнув Монак.

Він спробував підвестися, але невдало, від чого розбився глечик з вином. Один з підозрілих чоловіків одразу підвівся і підійшов.

– Ти чого дівчину ображаєш?! - Гнівно вигукнув той, потягнувши Монака за комір.

Останній тільки так і зміг встояти.

– Хотів вдарити її? – Продовжив підозрілий чоловік, а молода працівниця тільки завзято підтверджувала:

–Так так, хотів вдарити, а потім ще як гарне - “хвойда”.

– Де твої гроші дурню?! – Дивлячись на до нестями п’яного заюіяка всміхнувся, довавши – красуню треба заспокоїти подарунком.

Раптом відкрилися двері і до шинку увійшли шестеро вишколених сержантів. За ними зайшов Ойк.

– Знову ти за своє Лавина – одразу зорієнтувався він.

– Відколи це ти в охороні служиш невдаха? – нахабно спитала дівчина у свого знайомого.

– Рольман тут? – Запитав Ойк не звернувши увагу на запитання

– Тут – відповіла дівчина міркуючи що у того якась важлива справа, але Ойк лише кивнув сержантам і показав на Монака.

Один з них підійшов до чоловіка який ще тримав захмелілого відвідувача. Сильний удар ногою відправив забіяку ламати меблі своїм масивним тілом. Ще двоє сержантів відправились шукати господаря шинку. Через якийсь час почувся незадоволений голос Рольмана:

– Як ви посміли?! Вас на будівництво фортець відправлять за таке! Руки геть! 

Та помітивши Ойка власник шинку накинувся вже на нього:

– Що це? Ти гадаєш я…. 

Та Ойк не дав договорити товсуну, різко перебивши того.

– Пане Рольмане. В вашому закладі ваші працівники нахабно грабують відвідувачів. Я впевнений, що ви знаєте про це, тому в ім'я порядку заарештовую вас і того добродія – Ойк показав на здорованя – що побив меблі.

Двоє вартових одразу потягли господаря далі. Ще двоє взялися за непритомного забіяку, а Монаку допоміг сам. Коли все стихло другий підозрілий чоловік, що весь час сидів неподалік, сурово поглянув на Лавину. Та мало не знепритомніла, зрозумівши як вишукано помстився їй Ойк за її грубі слова. Тепер її чекає покарання через проблеви у господаря шинку. Можливо десь з'явиться нова повія без язика.

Ранком Монак прокинувся в казармі. Обережно підвівшись, він повільно родзивився все навколо: шестеро воїнів готували пакунки. Якась дівчина сиділа з понурим поглядом, і про щось міркувала. Нарешті один з солдатів звернувся до нього:

– Швидше збери свої речі, У нас завдання.

Від грубого голосу у Монака загуділа голова, але він напрягся щоб відповісти:

– Я не погоджувався ні на яку місію – на що присутні розсміялися - всі, крім дівчини. Остання, підвівшись, повільно підійшла і заговорила:

– Ойк казав, що ти одразу погодишся, дізнавшись про Мілену.

Чоловік одразу забув про головний біль. Скочивши він взявся розпитувати невідому:

– Де вона, ти знаєш?

– Десь в трьох торговцях – спокійно відповіла невідома.

– Де це?

– В Імперії Імсімії.

– Послухай – Монак схопив незнайомку за плечі, тай почав нахабно дихати на неї своїм перегаром.

– Що з нею? Як вона потрапила в рабство? Як померла її мати? Розкажи мені все, що знаєш!

Мон спокійно посадила свого співбесідника. Її розповідь була дуже лаконічна бо підходив час відправлення. Нещасний закоханий чоловік дізнався про все, крім того, що зв'язувало її і Ваєхе. Знання ці не ощасливили допитливого Монака. З одного боку його роз'їдало невіддання долі коханої людини, з іншого - це була не та історія, яку б він хотів почути.

Коли з'явився Ойк, Монак був ще не готовий відправлятися. Помітивши це, голова місії пожалів про приєднання до них цього п'яниці.

– Хапай все найнеобхідніше, маєш сордобу поки ми готуємо коней – скомандував Ойк і вийшов геть, щоб не відчувати сморід новенького.

Після швидких зборів, ледве протверезівши, Монак відправився з невеличким караваном.

– Зайдем дорогою до Ковальського. Хочу побачити місто – вже за воротами наказав Ойк.

Возів у мандрівників не було, тому до вечора група увійшла в містечко. Окраїна містечка майже вціліла, а от центр постраждав сильніше. Чорні - брудні від сажі вулиці де-не-де перетинали солдати і робітники. Кілька сімей просили милостиню, дорослих чоловіків серед них не було. Якась жінка оплакувала чоловіка, якого тільки зараз витягли з під завалів. Бідолаха згорів, і від нього мало що залишилось. На вулиці, по якій йшов караван було лише кілька цілих будинків. Пряма дорога вела до самого центру, де чорніла кур'єрська гільдія. Скелети колишніх будинків і майстерень тикали в небо обгорілими колодами, ніби солдати вздовж доріжки до королівського трону - трону війни.

Закляклий Ойк дивився лише прямо. Він прикипів очима до дірок що біліли на місцях вікон гільдії. Вони нагадували йому порожні очі черепа. “Так - це трон самої війни” - подумав Ойк. “ А плач і гомін навколо - це її пісня. Вона схожа на вино, коли після сп'яніння від відваги і жорстокості, приходить похмілля втрат. Мить, коли ти розумієш - як дорого обходиться твоїм навколишнім війна”.