11 Проблеми ворогів тепер і наші.

Через кілька днів розвідка виявила ще п'ять подібних укріплень. Біля місця першої перемоги над привидами сформувався новий табір. В ньому запрацювали кузні. Порожні вози почали розбирати на дошки для щитів. Ролгін переозброював кочівників. Від коней в битвах було вирішено взагалі відмовитись. Сформувалися спеціальні тисячі для знищеня подібних укріплень. І коли чотири з п'яти зірок - так командувач назвав ці укріплення - були взяті, розвідка  доповіла про наближення великого війська. Через кілька сордіб ворог з'явився у полі зору. Еліфійці гадали, що нападуть зненацька, та вони не знали, що Серфордські воїни давно пристосувалися до швидких набігів на їх стоянки, тому, як би швидко піхота не рухалась - вона не мала жодних шансів приголомшити противника. Біля п'яти тисяч світлошкірих проти п'ятнадцяти тисяч солдатів Ролгіна і більше десяти тисяч піших кочівників. Не дивно, що коли вороги рушили в атаку, у Ролгіна мало не відпала щелепа. У тричі менше вороже військо впевнено посунуло вперед. Чорна лінія ворогів все наближалася і наближалася. Коли стало видно їх обличчя з боку ворога полетіли стріли.

– Щити! - одночасно скомандували керсори.

Обстріл не припинявся аж поки бліді не налетіли на стрій важкої піхоти.

Почалася кривава сутичка. Не останню роль в цьому відіграло переозброєння. Бойові сокири і молоти легко пробивали обладунок ворога.

Ролгін спостерігав як смерті північних привидів дарують йому перемогу. Один з його воїнів різким замахом увігнав гострий кінець молота у ребра якомусь невдасі. Володар зброї ледве встиг звільнити її щоб першим вдарити іншого еліфійця. Так цей невідомий герой вбив власноруч чотирьох ворогів, поки його не вдарили щитом, від чого вояка знепритомнів. Його побратими одразу зайняли вільне місце. 

Після перемоги ще довго лунали крики поранених, а кочівники збирали трофеї. Більше всього їх цікавила броня і екзотична зброя сіверян.

В таборі, бідолашні знахарі розривались між сотнями пораненими. Запаси лікарських трав і вина швидко закінчились, тому до Сонфорта відправилась тисяча за припасами і вугіллям, бо і кузні потребували палива.

Завершивши всі термінові справи, командувач неспішно оглядав полонених, поки не потрапив на цікаву особу. Воїн з довгим волоссям, блідою шкірою І світлими очима досі був у шоломі. Виявилося що він на ньому заклепаний.

Командувач наблизився і спитав у нього:

– І хто тебе так закував у залізо?

– Ті, хто не бажав моєї втечі з поля бою.

Здивований такими методами сіверян Ролгін скомандував:

– Цього до мене.

У темному наметі з одним смолоскипом двоє керсорів стояли з оголеними мечами. Між ними навколішках сидів полонений.

– Дайте йому стільця – скомандував Роліг, і запитав – як тебе звати?

– Ялжін.

– Скільки вас?

– Нас? Нас більше нема.

– Навіщо ви зайшли в степи?

– Навіщо?

Еліфієць змученого засміявся 

– Через голод. Страшний голод, що занапастив життя моїх братів і сестер, моє життя.

– Ви не змогли домовитися з Рохні?

– А навіщо? Одні домовляються, другі нападають, і всі домовленості припиняють дію – в'язень підняв голову і подивився в очі командувачу – на вулицях мого міста ледве живі від голоду їдять тих хто вже помер. Там кожна мати ридає по мертвим дітям. На моїй батьківщині панує відчай. Дикуни, напевно, багато говорять тобі про те які ми людожери, але вони не знають яка радість для нас дістати трохи провізії.

– Ви годуєте місто?

– Можна і так описати наше страждання. В їжу Іде все: і людина, і тварина.

– Чому ваш правитель не налагодить постачання провізії?

– Після Громадянської війни у нас немає країни, є тільки вільні міста - вільні від всього доброго. Наш диктатор лише збагачується сріблом і золотом, а от людей він не цінує. Вони йому навіть іноді заважають. Голодні бунти, постійні пограбування. Рішення саме прийшло - відправити незручних людей на війну. Наша армія - звичайні вигнанці. Майже у кожного з нас хтось залишився в місті.

– Виходить ви засуджені злодії?

– Я винен лише в тому, що хочу врятувати свою сім'ю - дружину і сина. Вони - єдина моя надія. Поки я тут - рідні ситі, і навіть після моєї смерті їх годуватимуть.

– А що буде, якщо ти відмовишся воювати?

– Смерть дружини і сина не входить в мої плани.

Ялжін чудово знав своє становище. Командувач також розумів невільника. У еліфійців не було вибору, тільки як померти в диких степах. Можливо така доля одна із причин відчайдушні атаки їх війська. В той момент Ролгін вирішив піти на контакт з північними привидами.

Лишалася сорока до призначеного дня, коли мало відбутися королівське весілля. Командувач ледве розумів, як його союз з Люмією можна назвати королівським. До того ж він досі на рівнинах. Весілля суто політичний крок, для здійснення якого потрібно було поспішати в Серфорт.