9 Нові обов'язки

Ролгін повертався у жахливому вигляді, тому дорогою ніхто так і не впізнав його. Можливо це на краще.

Люмія і М’ян взагалі не раділи своєму звільненню відчуваючи гнітучу атмосферу. Біля Ковальського сто п'ятьдесят воїнів разом з командувачем звернули до містечка. Дівчата теж вирішили приєднатися до нього коли почули що він збирається поховати матір.

Пагорб з самотнім деревом здавна слугував кладовищем місцевим жителям. 

– Тут зявилося багато свіжих могил - прошепотів Ролгін коментуючи краєвид перед собою.

Його обіймала М’ян поки солдати копали яму, та коли вони опускали тіло, дівчинка міцно притисла лице до брата, бажаючи нічого не бачити. Командувач відчув вологу на спині від сліз сестрички. Важка рука Ролгіна опустилася на дитячу голівку. Очі його пройшлися по кладовищю. Десятки свіжих насипів нагадували поле обрите кротами. “Скільки людей оплакує померлих? Чи витримає земля наша це горе?” - Такі невеселі думки гнітили командувача. Сумно зітхнувши, він підняв М’ян на руки, і глянув в дитячі заплакані очі від чого сам мало не заплакав.

Біля воріт столиці Люмія обережно спитала чому він не поховав свою матір на королівському цвинтарі, на що Ролгін відповів:

– Там поховані лише королі народу, а вона – командувач зробив паузу – вона була королевою тільки для мене. Королевою всіх матерів.

Вулиці Серфорту заповнилися похоронними процесіями. Імперці вбили багато дворянських сімей і натовпи людей супроводжували їх в останню дорогу. Найбільшої помпезності досягли проводи королівської сім'ї. Тіло Колхіна теж поховали з почестями. Ніхто просто не здогадався про зраду попереднього командувача. Його дочка - Люмія теж нічого не знала. Ролгін особисто поспілкувався з небагатьма, кому було відомо про зраду, щоб ті нічого не розпатякали.

Ніхто і не питав деталі. Ціле місто почало шістнадцяти денну жалобу. Королівське весілля довелось відкласти на чотири сороки.

Та час ішов - горе забувалося. Поточні справи повільно, але впевнено, займали у Ролгіна все більше і більше вільного часу. Рутина тягнулася поки, якось, в покої командувача не почувся стук у двері.

– Пане Ролгін – прибув посланець від Рохні з терміновим повідомленням. 

Племена степу все ще мали величезну армію, тому і ігнорувати їх послання не варто.

– Хто посланець? - Запитав командувач після того як одягнувся і відчинив двері.

– Хальвін ваше в…. - доповідач затнувся, і одразу виправився – пане командувач.

Ролгін дуже не любив коли до нього звертались “величність”, як до короля, та дорікати охоронця було не на часі - новому вельможі королівства дуже хотілося з'ясувати хоч щось про племена степу.

Посланець одразу посміхнувся коли в приймальню зайшов Ролгін. Постійно веселий кочівник, здавалось, ніколи не зміниться.

– Вітаю тебе - син вождя ведмедів.

– І я вітаю тебе - вождь долини.

Так як вождь долини - як назвав його гість, дуже чекав звістки від Обінона, розмова одразу перейшла до діла:

– У тебе важливі новини? - Запитав Ролгін.

– І добрі - Пліус вбитий. Його воїни розбіглися хто-куди. Частина приєдналася до нас, а ті що боялися помсти - піднялися в західні гори. Дурні! В степах і так непривітно від посухи, а вони в гори! Ха-ха-ха!

– Це добре, коли ворог програє, а що планують Рохні робити далі?

– Війна ще триває з народом півночі, тому батько досі лідер. Щодо кланів - саме тому я тут. Наші відважні воїни намагаються прикривати жінок і дітей, які рухаються у долину, але клята зброя світлошкірих вбиває багато наших людей.

– Що за зброя?

– Складні арбалети - ці бісові механізми можуть стріляти чотири рази поспіль. Лише мить і їх стрільцям підносять новий заряджений арбалет. Важко навіть уявити, що переживають ті, кому не пощастило потрапити під їх обстріл.

– Ніколи про подібне не чув.

– Авжеж, вони охороняють свої таємниці. Це я ще не згадував про їх балісти.

– Балісти?

-- Щось подібне велетеньського арбалета. Стріляють вони стрілами розміром з доброго списа. Нам потрібна допомога, щити, обладунки, воїни, що навчать битися з привидами. Нам потрібне залізо, щоб спинити стріли північних привидів.