8 Срібло - срібло - срібло!

По обіді наступного дня флотилія вже стояла поряд найбільшого порту Еліфі. Блідий Носта неодноразово казав своєму капітану назву міста, але тому було важко запам'ятати вичурне іноземне слово. Так-як Олівія найшвидший корабель, було вирішено саме на ній наблизитись до пристані. Прова розрізала тоненьку плівку криги. Схоже тут була холодна пора. На суші гостей вже чекали. В порту щільно стояли солдати. 

Блідий першим привітався на місцевій мові, після чого завязалася довга розмова між ним і солдатом у вишуканому обладунку. Останній, завершивши діалог з Ностою, підійшов до Ваєхе.

– Вітаю адмірале. Я воєвода Міснок Антарес прийміть і платить ваш груз, а ви Ваєхе?

– Так – відповів капітан, ввічливо вклонившись – у нас тільки жито, овес і трохи насіння польової трави - пшоно. Це все що ми змогли придбали.

– Нажаль зараз нам більше нічого і не треба - з жахливою вимовою відповів воєвода, через що Ваєхе запропонував продовжити переговори через Носту.

Блідий ствердно кивнув, погоджуючись.

Хоча місто було багате сріблом - торгувалися з капітаном майже дві години. За розмовою виявилося, що місто колись було головним портомкоролівства Еліфі. Кожен корабель, що йшов на південь, відвідував Хельфін.

В результаті  місцевий воєвода Антарес скупив майже все зерно для потреб армії. Коли почалось розвантаження і вельможа зник - кількість солдатів різкого зменшилась. Залишилась лише незначна кількість охорони для підтримання порядків. Розвантаження скінчилось вже затемна.

Вісім “ваг” срібла, а це майже тринадцять тисяч монет, швидко відпливали подалі від берега в трюмі найшвидшого корабля з імперської ескадри. Хоча Євімія досі розвантажувалася, на борту Олівії Міліса вже підраховувала прибутки.

Військових бобові чомусь не зацікавили, тому вони покинули порт. Поступово пристань заполонив звичайний люд. Схудлі і змучені ельфінійці з останніх сил горланили перекрикуючи один одного. Кожен хотів чого небудь урвати. Двадцять ваг сушеного гороху відійшло групі підозрілих чоловіків, що продали молоду дівчину. Ваєхе просто стало її шкода.

 Врешті-решт майже тисяча ваг, що залишились після торгівлі з воєводою, пішли на придбання рабів. Прибуток був маленький, та врятувати кількох варварів здавалось гідною справою.

По закінченні торгів, в трюмі Єви опинились вісім дикунів рохні і одна худенька ельфінійка.

Багато хто з моряків нервували, поки судна стояли поряд з містом, тому весь флот з девяти кораблів вже наступного ранку вирушив у довгу подорож до рідного Біріла. 

Блідий Носта дорогою дуже привязався до викупленої еліфійки. Одного разу він навіть попросив Ваєхе продати її.

– Хочеш собі молоду рабиню? – посміхаючись, спитав капітан.

Та сіверянин Носта здивував своєю реакцією.

– Ні! – голосно відмовив він.

Сльози виступили на очах блідого. Губи затремтіли промовляючи невпевнені слова на невідомій капітану мові. 

– Рахуй, що дівчина вже вільна – усміхаючись сказав Ваєхе, та поплескав Носту по плечу.