7 Золота жила

Через три дні Ваєхе вже ходив вулицями Вілларіку. Це місто було менше, тому за вісімнадцять днів пошуку вдалося придбати тільки один корабель - Євімія та набрати людей на півтори команди.

Наступна зупинка Марентіл. Сюди довелось діставатися п'ять днів. Місто знаходилось ближче всього до моря Сонця, через що ризик зустріти піратів збільшувався врази. Не зважаючи на це, тут пощастило придбати два військові кораблі. Міліса сяяла від задоволення, а от Ваєхе більше подобались торгові судна.

Приблизно через дванадцять днів, коли вже був час відправлятися в першу велику торгову місію, довелося розділити вже сформовані екіпажі. Людей досі не вистачало. Зрештою, два торгові і чотири військові кораблі відправились підкоряти ринок півночі. На цей раз торгівлі біля гирли Вести не вийшло. Тут вешталося багато військових і планувалось якесь будівництво, через що весь флот одразу вирушив на північ. По дорозі щонайменше одне судно робило зупинку біля кожного малого поселення вздовж узбережжя. Через це біля Сонфорта кораблі опинились тільки через чотири дні.

Це місто менше всього постраждало віж війні. Люди охоче торгувалися, тому зупинка затягнулася на вісім днів, поки Ваєхе шукав чим би заповнити трюми. Та коли Хрезанта і Ціліда теж опинились тут, ситуація різко змінилася. На здивоване запитання першого капітана - “що вони робили на півночі?” - блідий відповів:

– Я ще маю знайомих в мерзлих портах. Наш візит до міста Хельвін виявився дуже вдалим.

Поки Носта розповідав наскільки там дешеве срібло, Міліса уважно слухала поки він не закінчив словами:

– Хрезанта везе двісті кілограм срібла.

Навіть у Міліси округлить очі. За десять тонн зерна вони отримали стільки срібла, що можна було придбати невелику провінцію.

Звичайно, після цього всі хутра відправились на склади Сонфорта, а зернові навіть подорожчали коли люди Ваєхе почали набивати трюми вівсом і житом. Навіть для бобових і насіння степової трави знайшлося місце на кораблях. Коли такий ажіотаж викликав інтерес влади, закупівля швидко згорнулася.

Ейфорія поселилася в серці першого капітана Ваєхе, та він розумів, що навряд чи все так добре як здається. До замерзлого порту чотири дні, тому у Ваєхе було багато часу розпитати про північний народ.

– Напевно ти чув, що імперія колись торгувала з північним народом? - Слухач ствердно кивнув - Так от, п'ятнадцять років тому, в Холтем, на землі Еліфі почались похолодання.

– Що таке Холтем? - Поцікавилась Міліса.

– Це холодний період року. Так от, наші вчені землі стверджували, що похолодання настало через вулкан далеко на заході, за що їх згодом і стратили. Врожаї загинули, а зелень засохла. Почалась торгівля з іншими країнами у яких був флот, але вони нічого не знали про морози. Звичайно моряки швидко пристосувались до клімату.

– Як? - Не витримав Ваєхе.

– Просто півроку не з'являлися на півночі – відповів блідий, після чого продовжив розповідь – Був у Еліфі і свій флот, але через громадянську війну між світлим островом та материком він постійно ремонтувався або воював. Зрештою світлі перемогли на морі, через що зерно припинило надходити. Згодом на острові потеплішало, а от у нас ні. Наступне що зробила королева - це спробувала прокласти по суші торгівельний шлях, але численні голодуючі племена Рохні не дали це зробити. Почалася нова війна. Тепер Еліфі намагались силою відтіснити диких людей щоб врятувати народ від голоду. От тільки і цей план провалився. Кожен чоловік Рохні взяв у руки зброю. Багато моїх співвітчизників загинули від чого почалися заворушення всередині країни. В результаті владу повалили, от тільки проблема залишилась. Світлі перекрили море, а дикуни сушу. Відчай і голод оселився в містах півночі. Особливо поганою ситуація була в глибині материка, де дезертири почали формувати банди. В нашому ж місті кілька років не зявлялось жодного судна. Коли всі зайняті виживанням, повірте, про суднобудівництво ніхто не згадає. Поступово все більше Еліфі стали переселятися південніше - де хоч щось росло. Вельможі стали протидіяти міграції. Великі міста, якими я колись подорожував, перетворились для їх жителів на вязниці. По всьому королівству сановники королеви або публічно, або таємно проголосили себе диктаторами.

– А це ще хто? - Запитав капітан.

– Правителі міст, що колись виконували волю короля, але потім зрадили корону.

– Тобто це ваші місцеві королі? - Жваво запитав Ваєхе. та блідий якусь мить мовчки дивився на того перед тим як продовжити розповідь:

– Вони гірше найжорстокіших королів. Заради влади над містом диктатори готові пожертвувати будь-чим і будь-ким. На счастья я оминув долю нещасних жителів цих міст.

Нарешті розповідачеві набридло говорити, і він мовчки пішов спати.

Вражені розповідю Ваєхе і Міліса ще довго сиділи мовчки, поки дівчина таки заговорила, не витримавши тиші.

– Треба повідомити Сієро про голод в Еліфії. Таку можливість не можна прогавити.

– Хто про що а мухи.... - заговорив капітан, та відправився спати, додавши на послідок:

– Все одно на місці ми зможемо самі побачити стан речей.